Подвійний характер перекладу

Споконвічне існування у перекладі двох протилежних полюсів, оригіналу та перекладу, передбачає подвійний характер як процесу, так і результатів роботи перекладача й ця подвійність проявляється найрізноманітнішими способами.

У першу чергу варто пам’ятати про розподіл на усний переклад та письмовий переклад, а також про розподіл останнього на переклад літературних текстів та на переклад прагматичних текстів.

У першому випадку розподіл відбувався на основі письмового та усного мовлення, не обмежуючись принципами перекладу, навіть якщо саме ці основні принципи були однаковими. Тут мало значення лише те, що усний переклад відбувається спонтанно та за своєю природою надається замовникам спонтанно у природних умовах на місці; усний перекладач – привілейована професія й тут важко проаналізувати результат, але тут можна спостерігати за самим процесом. А ось у випадку з письмовим перекладом, в результаті його постійності, точності, витонченого характеру і т.д. він більше підходить для аналізу результатів перекладацької діяльності.

Що ж стосується другого розділення, навіть якщо у літературних текстах переважає експресивна складова, а у прагматичних – інформативна, саме синтез форми та змісту є основною характеристикою двох видів текстів. Навіть якщо у перших поставити акцент на емоційний аспект, а в других на когнітивний, то мова йде про два ґрунтовних аспекти тексту, що складають одне ціле та формують сутність тексту.

Але з іншої сторони, точно можна сказати, що у літературному перекладі на перше місце виходить ритміка, а у прагматичному перекладі – термінологія. Переклад поетичний та переклад технічний представляють дві крайності перекладацької діяльності та її результатів, якщо говорити про точність та вірність перекладу, про інтерпретацію та перетворення кодів; мова йде про дві крайні точки одного й того ж середовища.

До двох важливих категорій перекладацького феномену відносять різноманітні характеристики та потреби перекладу синхронного та діахронного, а також перекладу інтерлінгві стичного та інтралінгвістичного.

За усіх протиріч та подібностях перекладацьких процесів, мені здається, що усі переклади, у тій чи іншій мірі, представляють з себе суміш стандартних та нестандартних операцій.

З однієї сторони – кодуємо повторна дія, а з іншої – оригінальні контекстуальні еквіваленти. З однієї сторони – формули, терміни, розкодування, а з іншої – вільний текст, інтерпретація. Перекладач постійно знаходиться у стані певного маятника, між двома крайнощами, й гарний перекладач завжди знаходиться у пошуку вірного руху, необхідного ритму.