Еквівалентність у перекладі без повної відповідності.
Що це і як з нею працювати? Адже цей ідентифікатор ніде не надається як третій текст, чий статус був би як у третього персонажа в Парменіді Платона, третій, між людською думкою та людськими подобами чия дійсна, реальна участь передбачена . За відсутності цього третього тексту, в якому полягає сам смисл, семантична ідентичність, немає іншого засобу окрім критичної вичитки кількома спеціалістами, чи поліглотами, щонайменше, - білінгвістами, критична вичитка, що буде аналогічна приватному повтору перекладу. Таким чином наш компетентний читач самостійно переробить працю перекладача беручи на себе, в свою чергу, випробування перекладу, стикаючись з тим самим парадоксом еквівалентності без повної відповідності.
Зараз я зроблю відступ, говорячи про повторний переклад читачем , я торкаюсь більш загальної проблеми безперервного перекладу відомих робіт, класичних творів світової культури, таких як Біблія, праці Шекспіра, Данте, Сервантеса, Мольєра. Потрібно зазначити, що саме при повторному перекладі спостерігається найбільше прагнення перекладати, що підтримується незадоволенням вже існуючими перекладами. Завершую з цим відступом.
Ми прослідкували за перекладачем з моменту страху, який його утримував від початку роботи, і крізь боротьбу з текстом впродовж всієї праці, ми його покидаємо у стані незадоволення, в якому перекладач залишається по закінченню роботи.
Антуан Берман, роботи якого я старанно перечитав з такого приводу, вдалим формулюванням підсумовує два різновиди опору: опір тексту та мови-приймача перекладу. Цитую: «У фізичному плані, каже він, перекладач амбівалентний. Він хоче змусити обидві сторони, примусити рідну мову нашпигуватись іноземними явищами, а іноземну мову, - заблукати у рідній».
Наше порівняння з працею спогадів, згаданою Фрейдом, нарешті знайшло підходящий еквівалент у роботі перекладача, роботі, що бореться на двох фронтах подвійного супротиву.
Отож, ми підійшли до цього драматичного моменту, коли праця скорботи знаходить свій відповідник у перекладознавстві і привносить свою, хоч і гірку компенсацію. Я назву це одним словом: відмова від ідеалу досконалого перекладу. Лише це зречення дозволить жити, у якості прийнятого недоліку, одразу ж сформульованої неможливості, слугувати двом майстрам: авторові та читачу. Ця скорбота дозволить також змиритись з двома завданнями, які були визнані суперечливими: «вести автора до читача» та «вести читача до автора». Коротко кажучи, сміливість взяти на себе добре відому проблему вірності та зради: клятві/підозри. Але ж про який ідеальний переклад постає питання в цій відмові, в цій праці скорботи? Лаку-Лабарт та Жан-Люк Нансі надали їй гідну для німецьких романтиків версію під назвою Літературний абсолют.
Цей абсолют владарює над всією сукупністю неточностей, які отримали різні назви, «відновлення», мовою перекладу у Гете, «потенціалізація» з мови оригіналу у Новаліса, співпадіння подвійного процесу Bildung як мовю оригіналу, так і мовою перекладу у фон Гумбольта.
Втім, ця мрія не була повністю оманливою, згідно з тим, як вона заохочувала амбіції до того, щоб показати справжню сторону твору, написаного іноземною мовою, який мають перекласти, і в той самий час, - бажання вивести з ряду провінційних мов рідну, яка змушує вважати себе лиш однією з-поміж інших, і в крайності, - сприймати її як іноземну. Але ця обітниця бездоганного перекладу прийняла інші форми. Я назву з них лише дві: спершу, космополітичне направлення течії Aufklärung (з нім. - Просвітництво), мрія створити загальну бібліотеку яка б стала, за сумісництвом, тією самою Книгою, розгалуженою мережею перекладів всіх творів, на всіх мовах, що перетворилась би у певний тип всесвітньої бібліотеки, в якій би всі неперекладні моменти стерлись. Згідно цієї мрії, яка була б також прагненням до тотальної раціональності, звільненої від культурних протилежностей та суспільних обмежень, вона, ця мрія всеохоплюючого перекладу, мала б на меті наповнити інтерлінгвістичний комунікативний простір та замістити відсутність світової мови. Інший напрям бездоганного перекладу, втілений в очікуванні на месію, у мовному плані був відроджений Вальтером Беньяміном у надзвичайній праці, - Завдання перекладача. Метою була б чиста мова, і, як каже Беньямін, кожен переклад несе її у собі, немов месіанське ехо. У всіх цих формах, прагнення до бездоганного перекладу рівноцінне побажанню виграшу для перекладу, виграшу без втрати. Саме по цьому виграшу без втрат і треба скорбіти аж до прийняття граничної різниці між власним та іноземним. Відновлена загальність прагнула б стерти пам’ять на іноземне, любов до чистої мови у ненависті до провінціалізму рідної мови. Подібна загальність . що стирає власну історію, робила б з усіх іноземців апатридів мови, вигнанців, які відмовились би від пошуку притулку у мові-приймачі. Коротко кажучи, - мандрівних кочівників.
І саме ця скорбота по ідеальному перекладу і робить радісним процес перекладу. Радість від перекладу полягає у прибутку, коли, пов’язаний з втратою мовного абсолюту, він погоджується на різницю між адекватністю та еквівалентністю. Ось воно, щастя. Зізнаючись та примиряючись з неперекладністю пари мов, іноземної та рідної, перекладач знаходить свою винагороду у визнанні граничного статусу діалогічності акту перекладу як раціональний горизонт бажання перекласти. Всупереч агоністикі, яка драматизує завдання перекладача, він може знайти своє щастя у тому, що я вподобав назвати мовна гостинність.
Його устрій – схожість без відповідності. Крихка умова, яка приймає в якості перевірки лише повторний переклад, про який я тільки-но сказав, як тип вправи на дубляж за допомогою мінімального білінгвізму роботи перекладача: повторний переклад після перекладача. Я відштовхувався від двох моделей, більш-менш пов’язаних у психоаналізі працею спогадів та працею скорботи, щоб сказати, що так само як і у мовленнєвому акті, можна перекласти інакше, без надії заповнити різницю між еквівалентністю та повною тотожністю. Тож, мовна гостинність, це коли задоволення від користування мовою інших компенсується задоволенням запозичувати собі, в свою власну мову-приймач іноземні слова.