Сприйняття на слух та передача інформації у перекладі

Сприйняття на слух

Фонологічний, морфологічний та синтактичний рівні потрібно розпізнавати миттєво. Для цього слухач повинен звернутись до свого знання мови оригіналу. Андерсон запропонував цікаві ідеї щодо того, як потрібно слухати, аби зрозуміти текст (1983). Він розрізняє три взаємопов’язаних між собою процеси: процес сприйняття, аналізу та використання. Він стверджує, що перше завдання слухача спирається на його мовну підготовку; сигнали такі як: паузи та акустичні наголоси допоможуть досягти початкової сегментації. Цей рівень буде доповнюватись розпізнанням окремих слів та відповідністю їх слухової моделі з відтворенням цього слова у пам’яті слухача. За допомогою структури граматичних (морфологічних та синтаксичних) правил буде встановлено значення окремих слів.

Слід зазначити, з самого початку, ще до того, як значення цих окремих слів можуть бути об’єднані для отримання якоїсь частини інформації (одиниці значення), варто взяти до уваги ще два параметри такі як: когнітивний стиль та знання реального світу. Будь- який майбутній перекладач, на приклад словацької мови, який дотримується надто аналітичного підходу до розв’язання проблеми, як, наприклад, той, хто занадто концентрує увагу на якихось окремих словах чи фразах, постійно стикатиметься з труднощами нерозуміння інформації, і йому буде важко перейти до якихось інших елементів речення, щоб зрозуміти повідомлення. Або ж йому буде важко знайти якусь інформацію поза текстом, яка допомогла уявити картину в цілому. З цими двома елементами, хоча й не лінгвістичними, ми коротко ознайомимось нижче.

Ламберт (1991: 589) зазначив про важливість десятка тестів у формі бланків для того, щоб визначати володіння кандидата другою мовою та перевіряти його вміння бути в курсі сучасних подій. Обсяг цих вправ можна розширити для використання їх на ранніх етапах тренування, наприклад, вправи, що базуються не лише на граматиці, а й «очікуваній термінології» (так як у повідомленні «вільна торгівля базується на вільній…товарів та послуг» ) та «очікуваному змісту» (Членам Європейського товариства буде нелегко сприйняти норми бюджету, закладені у…)

Передача інформації

У літературі про вміння перекладача вимова і дикція широко не обговорюються. Вони розглядаються як компоненти його майстерності, які можна легко відрізнити від інших та тренувати окремо. Хоча це правда, варто наголосити на тому, що обидва ці компоненти мають важливе психологічне підґрунтя.

Висуваючи свою теорію мовного его, Гуйора і Шонбергер (1990) використовують вимову як критерій, який дає нам зрозуміти,між іншим, наскільки суб’єкт хоче бути солідарним з іноземною мовою,яку він вивчає, і її культурою. Важливість цього чинника висвітлили і в інших дослідженнях, що стосуються мотивації і ставлення (Гарднер 1985). Очевидно, що відраза до мови і її культури може бути перешкодою, коли людина прагненавчитись говорити цією мовою, як будь-який її носій. Для перекладачів, які повинні працювати лише над вдосконаленням своєї рідної мови (мова А), але цей фактор не є таким важливим.

Тим не менше, і досі є актуальним питання, чи (підсвідомо) не звертаючи увагу на вимову мови Б,ми зможемо сприйматиїї на слух без яких-небудь перешкод, навіть якщо ця мова включає і регіональні діалекти, і стандартну вимову. Для перекладачів, які працюють в іншій сфері, де потрібно перекладати на одну чи навіть на дві іноземні мови, вимова на високому рівні цих мов, буде вкрай важливою.

Перекладач повинен доказати своє вміння легко переходити зі своєї рідної мови на іноземну і говорити нею, як будь-який її носій (британець, француз чи ін.). Вимова дуже часто являє собою труднощі навіть для носіїв мови. В загальному, якість голосу вважається найбільшим фактором у процесі відбору серед описаних Ламбертом (1991:593). Зрозуміло, що в обширній програмі навчання, і, звичайно, навчальному плані,розрахованому більше ніж на один навчальний рік, заняття з розвитку мови можуть принести хороші результати. А от психологічні причини, які лежать в основі дефектів мови, звичайно, зовсім інша справа.