Що об'єднує переклад поезії та переклад філософських трактатів

З чим можна порівняти переклад поетичних творів за рівнем складності та по заміні семантичних полів? Ви не повірите, але як показав аналіз київського бюро перекладів, переклад поезії можна порівняти з перекладом філософських трактатів та міркувань.

Переклад поетичних творів - це той тип перекладу, який має більше передавати дотепність, особливо якщо говорити про німецький романтизм, від Гердера до Гете, від Шіллера до Новаліса, а якщо говорити про ще більш пізній період, то від Гумбольта та Шлейермахера, й переходячи вже до наших днів - Бенджамін та Розенцвейг.

Насправді поезія являє собою основні труднощі, коли необхідно передати єдність почуттів та співзвуччя, смислового значення слова та матеріальної форми.

А ось переклад філософських творів, які в основному стосуються нашого часу, розкриває труднощі злегка іншого порядку та, в якомусь сенсі, доволі такі важкі у тому плані, що несподівано з'являється значення в результаті розділення семантичних полів, що не зовсім однаково накладаються у процесі перекладу з однієї мови на іншу. Й вершина айсбергу під час подолання цих труднощів криється у так званих словах-хазяйвах, або як їх ще називають Grundworter, які іноді застосовує перекладач, намагаючись перекладати слово за словом, й коли одне й те саме слово у перекладі отримує фіксоване значення як і в оригіналі.

Але подібна ситуація має свої обмеження, у тому плані, що ці славетні слова-хазяєва, Vorstellung, Aufhebung, Dasein, Ereignis вже самі по собі містять довгий контекст або ж відображають контекстуальні значення, вже не кажучи нічого про міжконтекстуальні феномени, що криються у рамках одного слова.

Міжконтекстуальність, що іноді тягне за собою так перекладацькі прийоми як реприза або інші трансформації, приховує відмову від використання іншими авторами такої ж традиції або протилежної думки.

Й не лише семантичні поля не накладаються одне на одне, але й синтаксис не має еквівалентів, звороти у реченнях не передають таку саме культурну спадщину. А що вже говорити про додаткові значення. що наполовину приховані у денотативних значеннях, що у свою чергу найкраще відображаються у словниковому складі вихідної мови й які, як би, парять над поверхнею твору між знаками, фразами, короткими або довгими послідовностями значень?!

Саме у цьому неоднорідному середовищі, де має функціонувати перекладений текст, й народжується те, що називають неперекладаємістю. Що ж стосується філософських текстів, озброєних суворими семантичними структурами, то перекладацький парадокс тут зводиться до відкритості та навіть до наготи. Так логік Куайн, у своїй аналітичній філософії англійської мови, каже про ідею відповідності як про щось мало реальне без точної відповідності двох текстів.

Дилема криється у наступному: два тексти, текст оригіналу та текст перекладу, за умови якісно виконаного перекладу, мають оцінюватися за рахунок третього неіснуючого тексту. Насправді проблема криється у тому, що під час перекладу, як усному перекладі, так і письмовому, необхідно сказати одне й те саме, але прикинутися, що Ви кажете одне й те саме абсолютно різними способами.