Історія перської мови в Ірані та інших країнах

У бюро перекладів Glebov Ви можете замовити переклад з перської мови або переклад на перську мову, або ж можете скористатися послугами усних перекладачів під час ділових переговорів з партнером. Якщо Вас цікавить вартість перекладу на перську мову або ж з перської мови, скористайтеся активним посиланням для переходу на нашу сторінку з цінами. 

Перська мова та її індо-європейське коріння

Питання про походження мов довгий час лишалася у центрі лінгвістичних досліджень. Навіть казали, що це "дуже норовлива, але тим не менше найбільш досліджувана тема у історичній лінгвістиці". Серед родин мов, що покриваються історичною лінгвістикою, індо-європейські мови займають важливе місце серед тих, хто поглиблено займається цією сферою. Індо-європейські мови (які ще називають індо-германськими) включають у себе більшість європейських мов, а також хінді, санскрит та перську, а ще мертві мови - латину та хеттську. Ця точна приналежність до загальної родини пояснює схожість морфологічних елементів певних груп слів попри географічну віддаленість, як слово мати - "mère" - у французькій мові, "mother" - в англійській, "mutter" - у німецькій, "mater" - у латинській, "matr" на санскриті й нарешті "mâdar" - у перській мові. У 1786 році лінгвіст Вілліам Джонс у своєму третьому виступі про азіатське суспільство у Калькутті захистив тезу про індо-європейські мови. Його виступ почався з таких слів: "Санскрит, доволі стародавня мова, він має неповторну структуру; вона більш вишукана ніж грецька, простіша за латину, та має чіткішу побудову, але тим не менше дуже схожа з грецькою та латинською, як у коренях дієслів, так і у граматичних формах, які не могли стати результатом випадкового розвитку; цей зв'язок був настільки сильним, що жоден філолог не міг пропустити це, не подумавши про спільного предка, якого, цілком ймовірно, більше не існує". Разом з тим, існування спільної материнської мови завжди залишає місце для розвитку теорій, оскільки немає письмових слідів материнської мови, що вочевидь йдуть до доісторичної епохи. Єдиний спосіб, за допомогою якого можна судити про існування цієї великої родини, - це порівняння загальних рис (фонетичних, граматичних...), що збереглися у результуючих мовах. Франц Бопп, засновник співставної граматики (1791-1867), співставив такі мови як санскрит, перська (авестська мова), слов'янська, німецька, готська, грецька, латинська та литовська, у період між 1833 та 1852, що все більше й більше підтверджувало дану теорію, яка на той момент вважалася сумнівною та навіть помилковою.

У компаративній лінгвістиці розрізняють дванадцять груп мов, серед яких найбільш важливою є індо-іранська гілка. Вона у свою чергу поділяється на три підгілки, тобто на мови південно-західної групи, мови північно-східної групи та на мови сходу. Сучасна перська мова є частиною першої групи: південно-західних мов, до якої входили давня перська мова, перська мова середнього періоду (або пехлеві), перська (фарсі, дарі, таджикська та інші), тат, бакхтіарі, лорі та ларестані. Що ж стосується перської мови або фарсі, так саме цим мовам й присвячено нашу статтю. Для того,щоб повністю ознайомитися з цим питанням, необхідно згадати про стародавню перську мову та про перську мову середнього періоду та співставити їх з сучасною перською мовою, з якою вони зберегли дуже багато спільних рис.

Хронологічний розвиток перської мови

Під час одного з колоквіумів у Берліні в 1972 році стародавню перську мову, перську мову середнього періоду, грецьку, латинську та санскрит оголосили класичними мовами, серед найбільш давніх мов світу. У доповіді наполегливо доводилася давність та багатство цих мов на основі проведеної оцінки, а також стверджувалося, що ці мови не втратили своїх важливих характеристик за останне тисячоліття. Давню перську мову періодично використовували у записах, табличках та печатках, що належали ахеменидським царям, за прикладом Дарія 1 (550-486 до н.е.). Він вперше використав дану мову для надписів на пам'ятниках та скульптурах (можна знайти багато прикладів в Ірані, Туреччині, а також у Єгипеті). Давня перська мова не була єдиною мовою простого народу. Це був скоріше діалект, розповсюджений серед перського панства та більше використовувався у Персиполісі на початку правління Дарія 1 у 521 р до н.е. до 330 ст. до н.е. Розуміючи, що ця мова не підтримується в усіх частинах його великої імперії, правителі видавали свої накази двома або й трьома мовами, ідеальним прикладом такого документу можна вважати Бісотун, великий королівський документ у Керманшасі, який вигравірувано стародавньою перською мовою, вавилонською (аккадський діалект) та еламською. Ця мова з клиновидним написанням нараховує 36 знаків на позначення приголосних та голосних, окрім того в мові є вісім ідеограм, один розділитель та іменники й три цифри: 1, 10 та 100. Однією з характерних рис цієї мови є її алфавіт та склад. Ці особливості було виявлено завдяки написам у Бісотун, який у 1835 році було розшифровано Генрі Роулінсоном (1810-1895), сходознавцем та ассірологом з Британії. Щоб підкреслити важливість цієї знахідки варто сказати, що написи у Бісотуні мають клиноподібну форму, як і на Розеттському камені з єгипетськими ієрогліфами, це свого роду незмінний елемент у процесі декодування даної мови, без якої ми не мали б доступу до королівської ахеменидської писемності. Серед давніх іранських діалектів, таких як мідійський, хотенійський, авестійський та давня перська мова, лише у останньої був статус мови за ахеменидське царство. Інші мови використовувались досить обмеженою кількістю мешканців. Мідійську використовували у західній частині Персії, хотенійську - на півночі, аж до Чорного моря, серед еллінів та парфінян. Від цих діалектів залишилося буквально по декілька слів, але давня перська мова та авестійська дозволяють нам зберегти ще один великий та цінний матеріал однієї з епох, яка вже не існує у сучасному світі, перська мова - це мова королівського двору, а авестійська - мова святих книг Зороастри.

Перська мова середнього періоду (пехлеві) є прямим нащадком давньої перської мови. Її використання поширилося в епоху аршакідів (парфянська імперія, 248 р до н.е. - 226 р до н.е.) та сассанідів (226-651), й тим не менше не заважало використанню інших регіональних мов, таких як парфійська, хотенійська, согдійська, бактрійська та хорезмшахійська на території Ірану. Писемність цієї мови формувалася не лише за рахунок клиновидних ієрогліфів, але й за рахунок пехлеві. У першу чергу цю мову використовували у парфінінській імперії, а потім у Сассанідській імперії протягом правління іранської династії у період з 226 до 651. На перську мову середнього періоду значно вплинула парфінська мова (народний діалект у парфінській імперії), але тут він ніколи не змінювався, як це сталося у випадку з Сассанідами. Протягом свого розвитку морфологія та граматика перської мови середнього періоду були значно спрощені. Можна згадати, серед усього іншого, систему відмінювання прикметників та складні аспекти дієвідмінювання у давній перській мові, про які забули та які було втрачено у перській мові середнього періоду. Так само й число іменників (однина, подвійний рід та множина) було зменшено до однини та множини, а їх рід (у іменників виділяли чоловічий рід, жіночій та середній) зник з лексики перської мови середнього періоду через те, що сама мова була менш витонченою. У III-ому сторіччі Сассаніди сприйняли близько до серця створення писемності трьома мовами: парфінійською, перською мовою середнього періоду та грецькою. Протягом IV століття перська мова середнього періоду вважалася офіційною мовою сассанідської імперії, що дуже шкодило парфінійській і її дуже швидко забували. Саме з цієї причини письмові документи цієї епохи виконувалися однією мовою, яку визнавали сассаніди: перською мова середнього періоду.

Перська мова середнього періоду та авестійська були мовами великої групи зороастрійської літератури. Саме завдяки цим двом мовам можна пояснити велику кількість ритуальних та релігійних прийомів зороастризму тієї епохи. Зороастрійська релігія, у тому вигляді, в якому ми її знаємо, це релігія, що представлена в Іраку в основному серед сассанідів та ахеменідів. Цю релігію викристовували у якості офіційної релігії перської імперії на всій її територіях аж до 651; ця дата ознаменувала прихід ісламу (дата початку завоювання з 634 халіфата Омара), та падіння династії сассанідів, що переживали важливі політичні, релігійні та культурологічні потрясіння разом з перською імперією. Зміни мови та писемності мали свої наслідки. В результаті різких та неочікуваних змін у давній перській імперії вона стала однією з частин османського халіфату, з'явилася нова мова, яка більше відповідала новій соціально-культурній ситуації у країні.

Сучасна перська мова, яка пішла від перської мови середнього періоду, з'явилася, як відзначають дослідники, разом з арабським завоюванням Персії й різко витіснила перську мову середнього періоду (яка необоротно зникла). Тим не менше, знадобилося близько двохста років, щоб ця мова перетворилася на те, що ми сьогодні називаємо "сучасна перська мова". З граматичної точки зору ця мова мало чим відрізняється від перської мови середнього періоду. Але від своєї попередньої форми вона відрязняється персько-арабськми алфавітом та численними запозиченнями з арабської. Окрім того було запозичено багато ідіоматичних виразів та приказок, що свідчить про появу нової арабо-ісламської культури. Ця мова показала усі свої багатсва у монументальних творах таких перських поетів як Фірдоусі, Румі, Хайям, Хафез та Сааді. Без них ця мова, в кращому випадку, відійшла б на другий план та стала б одним із сучасних діалектів.

Як згадувалося раніше, на даний момент перською розмовляють в Ірані та використовують арабський алфавіт, який у свою чергу супроводжує еволюціоновану форму куфічного письма, давньої форми арабської мови, що походить від стародавньої сирійської мови. Відповідно до даних деяких дослідників перської мови, таких як Мохаммад Реза Батені (Mohammad Rezâ Bâteni), сучасна морфологія персидської не відповідає на практиці цій мові. У якості прикладу наводиться відсутність деяких голосних у транскрипції, наявність різних літр для позначення однієї фонеми та велика кількість крапок над деякими буквами, що викликає труднощі під час письма. Зміни перської писемності, за Пахлаві, займали та займають розум багатьох дослідників, серед яких можна виділити Садег Хедаят та М.Р. Батені. Навіть були задуми проекту з розкриття недостатності мови за короля, який мав розвиватися досить довго; проект, який так ніколи й не реалізували.

У 5 км від південного заходу міста Хамедан, у долині Аббас-Абад, можна зустріти написи Ganjnâmeh, які було вигравірувано на камені за наказом Дарія І. Хамедан або як його ще називали, Хагматанех, також був столицею ахеменидської держави.

Територіальна експансія персів по світу

Перські звичаї не обмежувалися внутрішньою частиною географічних кордонів Ірану. Їх присутність можна помітити у центральній Азії, на Кавказі та у Середній Азії. Є багато людей, які спілкуються цією мовою в Узбекистані (серед таджикських меньшин) та в Таджикістані (майже 7 мільйонів мовців), в Афганітсані (близько 16 мільйонів мовців), в Іраку, в деяких частинах Пакистану та Індії, також в усній формі мова існує у деяких країнах Персидської протоки, таких як Бахрейн. Перш за все та довгий час мова розповсюджувалася зі сходу на захід до кордонів Візантії та Середньої Азії. На західних територіях мусульманського світу перську мову навіть використовували у якості лінгва франка, у Південній Азії та у Оттоманській імперії. Перська мова на рівні з арабською була однією з рідкісних наукових мов ісламського світу й саме за допомогою цієї мови відбувалося поширення наукових знань в епоху мусульманства на заході.

Перші зв'язки між перською мовою та індійським субконтинентом, а саме з Індією та Пакистаном, датуються V ст. до Р.Х. за Дарія І, ахеменідського царя. Саме Дарій відправив флот до притоки річки Кабул та Інд до міста Каспатіріс (сучасний Кабул) аби нанести на карту місцевість перед тим, як прокласти водний шлях до Єгипту. Він мав намір приєднати східні Ахеменідські території до західних земель через морський шлях. Ця мандрівка зайняла тридцять тижнів, протягом яких Дарій зібрав армію для завоювання від Інда до Пенджаба у 518 році до Р.Х. Після Геродота Дарій заклав у цьому регіоні свої сатрапії. Індію вчетверте захопили й описали в Авесті, першій частині Відідада, де основна частина присвячена Пенджабу. Тут також згадується назва восьми річок в Індії. а саме Віз, Джелам, Чинаб, Раві, Баі, Сатледж, Сінд та Кабул. Після перших археологічних розкопок у Тімургарха, у Пакистані, розкопали руїни ахеменідського періоду, що доводили міцні культурологічні й архітектурні зв'язки між Персією та індійським субконтинентом у V ст. до Р.Х. У ході більш пізніх археологічних розкопок у 1967 році було знайдено предмети побуту та глиняний посуд, що нагадував той, що використовувався у північному Ірані в IV ст. до Р.Х., цей період співпадає із завоюваннями Олександра Македонського у Персії. Вірогідно перська імперія мала значний вплив на усіх своїх територіях, аж до парфінійської імперії, таку інформацію знайдено ще у записах Оресіуса, грецького історика, що Мехрдад 1, аршакідський цар, який правив у період з 173 до 136 до Р.Х., мав у своєму розпорядженні території аж до річки Джелам.

Політичні зв'язки між Кушанським царством (території від Таджикистану до Каспійського моря) та Перською Імперією розвивалися у ІІ-ому столітті після Р.Х. Кушанське царство (105-250 після Р.Х.), столиця якого знаходилася у Пешаварі та чиї території простягались аж до східних кордонів Персії, були у гарних стосунках з ізраїльтянами. Вони пропагували перську мову та культура на індійському субконтиненті та у Пакистані у II та III ст. після Р.Х.

Після взяття Балха, на півночі Афганістану, сассанідською армією у 558, перська мова стала офіційною мовою на всій території Афганістану, витісняючи балхійську мову. Причиною цього стала її простота у порівнянні з балхійською. Це підготувало грунт для розповсюдження перської мови у Центральній Азії.

У VII столітті, перська стала усною мовою, якою вільно володіло населення південної частини Ірану, від Хузестана до Сістана. В Хорезмі та в Согдіані перська мова стала мовою міжнародного спілкування, що використовувалася у торгівельних відносинах. Що ж стосується північних та східних країн на іранському плато, то іранолог з Данії Артур Христензен встановив, що розповсюдження перської мови пов’язане зі створенням військових центрів для захисту країни проти племен з Центральної Азії. Саме тому, коли араби прибули у Центральну Азію, то у якості спільної мови вони обрали саме перську мову, щоб спілкуватися із мешканцями сассанідської імперії. Пізніше мусульманське завоювання сприяло тому, що ця мова увійшла у використання у східних частинах Центральної Азії. Таким чином, контакт між військовими та торговцями-мусульманами, що вільно спілкувалися перською мовою, створили ґрунт для розвитку перської мови на сході. Традиція використання арабського алфавіту у писемності перської мови прийшла з заходу Ірану, з Хорассану у той період, коли ще існували зороастрійські маги, які використовували перську мову середнього періоду, коли писемність була такою ж, як й у сучасній перській мові. Це було зроблено з метою уникнення непорозумінь під час присвоєння нового алфавіту, який виявився більш підатливим та гнучким до нових змін у перській мові, що відбулися у період арабського завоювання. Назва "фарсі дарі" передавалася на письмі за допомогою арабського алфавіту, який легко адаптувався з метою диференціації від тих, хто ще використовував для спілкування перську мову середнього періоду. Тим часом, після зникнення перської мови середнього періоду необхідності у терміні "дарі" більше не було й фарсі визнали єдиною назвою для нової мови країни.

Під час правління династії Саманидів, у IX столітті, саме Якуб бен Лаіз Саффар (840-879), польовий командир за династії Саманидів та у подальшому засновник династії саффаридів, вперше запропонував використовувати перську мову у якості основної мови при дворі замість арабської. У цей період саманидські правителі докладали усіх зусиль для вивчення перськї мови, стимулюючи письменників та еліту писати саме перською мовою й таким чином зберегти її багатсво. З цією метою вони опікувалися та навіть розміщували у себе представників еліти, що приїжджали з інших кінців аббасидської імперії , з метою пошуку притулку. Поступово, у IX сторіччі й на цей раз у Сістані, почала формуватися нова література на фарсі дарі. Але це відбувалося жвавіше за Саманідів (815-1005) та за Газнавідів (982-1187) у Хорассані, коли створювалися виключно високохудожні твори у мусульманському світі, в основному, завдяки таким величним поетам як Балхі, Рудакі, Абу-Шакур, Дахіхі та майстра слова Фірдоусі. Останній став джерелом натхнення наступних поетів не лише у Персії, але також в інших частинах східного світу, а саме в Індії, центральній Азії та в інших туркомовних країнах Середньої Азії. Фарсі протягом усього свого існування була живою мовою, що використовувалася мільйонами мовців у період Фірдоусі (940-1020), якого прозвали "упорядником польської мови" та автором більш величної іранської епопеї "Шахноме" (книга королів). Під час створення цього твору було проведено роботу з відродження значної кількості перських слів, що могли повністю зникнути в результаті зростаючого впливу арабської мови. В принципі, саме з ініціативи Фірдуосі поступово усі іранські міста, а також міста Центральної Азії адаптували перську мову (фарсі) у якості місцевої мови, а також у якості офіційної мови своїх країн. Перська мова відігравала важливу роль у розквіті культури та науки сусідніх держав, а також сприяла розвитку перської культури у мусульманських громадах тієї епохи. Цей вплив був настільки сильним, що Річард Нельсон Фрай, іранолог та почесний професор у Гарвардському університеті, написав: "Араби не визнавали впливу перської мови на формування мусульманської культури. Можливо, у них спостерігалася тенденція забувати минуле. Але вони й не підозрювали, що тим самим винищують своє власне коріння, як моральні, так і культурне (...)."

Лінгвістичне наповнення Ірану

В середині Х сторіччя, як розповідає Абу Есхагх Ебрагім Естахрі, картограф та географ середньоіранського періоду, перську почали використовувати мешканці Макрану на півдні Белуджистану. Мова поступово розповсюджувалася по всій території індійського субконтиненту, а також у Пакистані. Естархі додавав, що культура носити одяг, а саме штани та тогу мешканців Мултана у Пакистані, дивним чином нагадують одяг, що є традиційним для іранців, які у той час розмовляли одночасно арабською та перською. Схожість між перською мовою та індійською субконтинентальною мовою розвинулася до початку епохи Газванідів (962-1187), ірано-сунитської династії турецького походження. У цей період індійські літератори та філософи користувалися перською мовою для написання своїх літературних та філософських творів, більша частина з яких доступна нам і сьогодні. Не лише усі державні землі було заповнено індійськими творцями перських виразів, містики у медицині, ліриці, історії та астрономії, а також жанри літератури тієї епохи, такі як рубаї, гхассідех, гхазал, агіографія (описання життя святих) і т.д. Також було створено новий вид мистецтва, яке полягало в імітації основних літературних моделей перської літератури, таких як Нізамі Ганджаві, чиїм найбільш видатним твором вважають Лейлі та Манджун. З поширенням мусульманських завоювань ближче до сходу та півдня перську мову почали використовувати в усіх великих містах країни. Масове прибуття іранських учених, що тікали від монгольського завоювання, значно збагатили літературний світ індо-перської епохи Делійського султану. Можливо, серед інших, згадується поет, родом з Кхорассану, Мохаммад Ауфі, який склав перший збірник біографій індо-перських поетів. Ще одним важливим доменом індо-перської літератури є суфістська література, де поєднуються хвальні пісні на честь Господа, похвали Пророкам та прославлення духовних добродіїв. Також тут можна зустріти згадку про Злиття океанів, де обговорюється мусульманський та індійський містицизм.

У XIII столітті одним з найбільш ефективних ресурсів, який дозволив персам розширити свій вплив в Азії, по усій східній частині, аж до Китаю, без сумніву була торгівля. Китайці підтримували чудові фінансові відносини з усіма мусульманськими країнами. Мусульмани, що розмовляли перською мовою, мандрували на південь Китаю з метою укладання угод, а деякі з них навіть жили на цих територіях. У XIII столітті на півдні Ірану, який менше всього постраждав від спустошень та руйнувань під час монгольського завоювання (по відношенню до іншої частини країни) перетворився на важливий центр іранської торгівлі. Мандрівники та комерсанти укладали там свої угоди на місці й коли мандрували до Китаю або ж повинні були зустрічатися з китайськими торговцями; угоди також укладалися у південних портах прибережної Персії. Скоро вони розширили свою діяльність та могли їздити на довші відстані. Вони встановили відносини з такими країнами як Індія, Шрі-Ланка, Молдавія, а також з островами Ява та Суматра. Також можна пояснити вплив перської мови в Азії та на Сході. Одночасно, контакти між персами та китайцями розвивалися, та як наслідок багато китайців почали вивчати перську мову аби полегшити собі роботу, що у свою чергу поступово призвело до розвитку двомовної культури серед жителів даного регіону. Вплив перської мови ставав настільки помітним, що вона навіть впливала на китайських імператорів та намісників. Цей історичний факт, який описується у багатьох творах та згадується у роботах марокканця Ібн Баттута (1304-1377), мусульманського мандрівника та дослідника, який у ході своєї мандрівки відправився у Китай. Він також написав про місто Ханчжоу: "Емір Гурти, правитель Ханчжоу, приймав нас у своєму палаці. Він організував бенкет, який китайською мовою називається "турі". У Еміра були кухарі-мусульмани, що різали баранів після того, як ознайомилися з мусульманською культурою. (...) Потім ми повернулися у порт й нас супроводжував його син. Ми сіли на човен, що нагадував військовий корабель. Його син піднявся на другий корабель з групою музикантів. Вони швидко перевдягнулися аби виконувати китайські, арабські та перські пісні. Нам здалося, що перські пісні виконували частіше за інші. Слухаючи перські пісні, син правителя веселився та запрошував інших співати разом з ними. Пісні стільки разів повторювалися, що я вивчив їх на пам'ять". З достовірних джерел відомо, що Ібн Батутт розмовляв перською мовою й під час своєї мандрівки у Китай він час від часу писав, що спілкувався перською мовою з китайським емірами та правителями, до яких його було запрошено: "Я відвідував султана. Він взяв мою руку, гаряче стис її та з радістю сказав мені перською мовою: "Ваша присутність тут - величезна радість для нас. Я запевняю Вас, що Ви так великодушно та люб'язно поводили себе, що усі, з ким Ви зустрічалися, хотіли б відвідати нас у Китаї."

Перська мова та література значно розвивалися за Сефевідів (1501-1736) та за Каджарахів (1786-1925). Тим часом варто згадати, що після конституційної революції у 1905, світ побачила нова ера. Це стосується суттєвих змін у перській мові, що головним чином відбулися в результаті заснування Академії перської мови та в результаті зародження перекладацького руху, в результаті якого перську мову змогли не лише зберегти, а й значно очистити та навіть викинути з неї вирази та запозичення з арабської. Протягом останнього століття перська мова активно розвивалася в Ірані, але тут склалася зворотня ситуація, коли мова ставала все менш популярною. Це стосується витонченості мови, її важливої ролі у східних країнах, таких як Індія, де перська мова витісняє англійську, або в Узбекистані, а саме в Самарканді та в Бухарі, також у таких країнах як Туркменістан, місто Мерв, де перська мова відходить на другий план в результаті використання російської мови. В Афганістані, за останні десятиріччя XX століття політика королівства пушту була налаштована проти перської мови, що призвело до занепаду цієї мови у Гераті та у Кабулі, що були, окрім інших міст, основними центрами перської цивілізації. Незважаючи на це, фарсі залишається однією з найпопулярніших мов у Афганістані. У Таджикістані це офіційна мова більшої частини населення, так само як і в Узбекистані, а саме в Ташкенті, а також у долині Фергана.

Сьогодні перською мовою спілкується багато людей, що використовують різноманітні діалекти, кожен з яких показує багатство та адаптивність мови з тисячолітньою історією. Як узагальнення можна класифікувати різноманітні варіанти перської мови, що використовуються у світі: західна перська мова використовується в Ірані; східна перська мова, хазарагі, дарвазі та пахлаві - в Афганістані; таджикська - у Таджикістані; аміак та хазара у Хазарстані; бухарська, що використовується в Ізраїлі та в Узбекистані; дехраві - у Пакистані.

 За матеріалами Афзане Пурмазахери.