Мова жестів

Жестова мова – це спосіб комунікації за допомогою рухів тіла, особливо рук і долоней. Мова жестів здатна усунути мовленнєві прогалини, що робить її унікальним засобом спілкування серед мов. 

Історія розвитку жестової мови цікава і, ймовірно, бере свій початок раніше, ніж будь-яка мова була створена.

Чому потрібна мова жестів?

Мову жестів використовують, якщо вербальне спілкування небажане або неможливе.

Існує низка причин, через які спілкування між двома людьми може бути нездійсненним. Якщо дві людини, які розмовляють різними мовами не можуть вербально спілкуватись, то вони мають змогу застосувати елементарні жести для спілкування, тоді як людина з вадами слуху та мовлення може навчитись складній системі мови жестів, яка дозволяє їй спілкуватись з іншими невербально.

Рання історія жестової мови

Історія жестової мови вважається старшою будь-якої форми усного мовлення.

Мова жестів може містити багато основних жестів, включаючи знизання плечима, вказівний жест пальцями та міміку обличчя. Мова жестів – це глобальна мова в багатьох аспектах, адже такий елементарний жест, як вказівка пальцем, зрозумілий людям у всьому світі, і неважливо, можуть вони говорити однією мовою чи ні.

Індіанці рівнин Північної Америки

Відомим прикладом еволюції розвитку мови жестів були індіанці прерій, які заселяли Америку на початку 19 століття. Вони використовували фіксовану систему положень руки і пальця, щоб виразити конкретну думку. Різні племена індіанців рівнин могли спілкуватись один з одним.

Наприклад, рука, складена в формі чашечки, стрибаюча подалі від мовця, могла нагадувати оленя, що біжить, тоді як два пальця, котрі коливаються між вказівним пальцем другої руки – символізували людину на коні. Жест, коли два пальці розкриті перед ротом, нагадував зміїний язик та символізував брехню чи зраду, тоді як імітація розчісування довгого волосся означала, що це жінка.

Такі основні символи стали настільки звичними для них, що вони могли поєднувати їх для створення складних розповідей, щоб передати повідомлення або навіть вступити в діалог з людьми, котрі знали мову жестів. Більшість племен індіанців рівнин добре знали жестову мову та широко використовували її.

Мова жестів: історія розвитку та становлення

Інші приклади раннього використання жестової мови

Вважається, що процеси розвитку мови жестів, подібні до тих що були в інціанців рівнин, також виникли серед найдавніших мешканців Північної Америки, Африки та Австраліїї, загалом, як засіб спілкування між людьми з різних мовних оточень.

Ще один цікавий випадок в історії жестової мови – це її використання у спілкуванні між японцями та китайцями. Хоча японське і китайське письмо мають багато спільних ієрогліфів, але вимова настільки відрізняється, що ці дві мови виявляються, по суті, незрозумілими. Однак, простеживши кількісні дані взаємнозрозумілих ієрогліфів, людина яка розмовляє японською, здатна спілкуватися з носієм китайської мови.

Історія розвитку жестової мови для людей з вадами слуху та мовлення

Раніше суспільство вважало людей з вадами слуху та мовлення розумово відсталими, і що їх неможливо навчати. В давній Греції та Римі було декілька загальновідомих випадків, коли люди доглядали за особами з обмеженими можливостями. Здебільшого, суспільство тих часів не намагалось розробити формальну освітню систему для людей з вадами слуху та мовлення, в деяких випадках навіть уникаючи їх.

В період Середньовіччя відбулися зміни у ставленні до осіб з обмеженими можливостями, коли церква почала створювати організації, які надавали допомогу фізично та розумово відсталим людям. Однак, суттєвих змін не відбулось до епохи Відродження, в період якої почали розвиватись спеціальні способи навчання людей з вадами.

Розвиток мови жестів в епоху Відродження і подальший період

Період Ренесансу – важливий в історії жестової мови, під час якого встановлено багато спроб дати освіту людям з вадами слуху та мовлення. В середині 1500 року в Іспанії Педро Понсе де Леон досяг успіху в навчанні дітей з вадами слуху – читанню, письму і говорінню. У 1620 році інший іспанець, Хуан Пабло Бонет, опублікував книгу на тему «Навчання дітей з вадами слуху». Приблизно в той же час англієць Джон Бульвер описав свій власний досвід навчаття глухонімих, як говоріння, так і читання по губах.

На початку 18-го століття Шарль-Мішель Епе проводить аналогічну роботу у Франції, в якій він розробив фізичну мову жестів для людей з вадами слуху. В 19 столітті подібна робота проводилася в Німеччині, в котрій Фрідріх Моріц Хілл розробив «природний метод» навчання мови жестів. Спільні зусилля такого раннього розвитку в кінцевому підсумку призвели до використання усного методу навчання, який став визнаним засобом вивчення мови жестів у всьому світі.

Зачинатель французької мови жестів: Шарль-Мішель Епе

Діяльність Епе стала віхою в розвитку мови жестів. Система, винайдена Епе, дозволила читати по складах окремі слова, використовуючи ручний алфавіт, а також виражати цілісні поняття за допомогою простих жестів. Це був великий крок вперед в порівнянні з попередніми спробами навчити людей з вадами слуху, яка була спрямована навчити їх говорити.

Цікаво відзначити, що на тому місці перед початком роботи Епе була французька спільнота мови жестів. Згідно книги французького письменника П'єра Деслогеса 1779 року «Спостереження за глухонімими», Епе вивчав елементарну систему жестової мови в місцях серед глухонімих французів та глухих людей, які жили у Франції у той час. Потім він продовжував далі розвивати, стандартизувати і навчати методу.

Мова жестів на сьогоднішній день

Система Епе стане основою для французької жестової мови (ФЖМ), яка до цих пір використовується у Франції. Також стане основою для американської жестової мови (АЖМ) і для багатьох інших національних жестових мов у всьому світі. Сьогодні мова жестів широко використовується як засіб спілкування між людьми з вадами слуху. Французькі та американські жестові мови є найбільш відомими. Проте, існують інші системи мови жестів у всьому світі.