Про французьку мову серед французів

У бюро перекладів Glebov Ви можете замовити переклад з французької мови або переклад на французьку мову, або ж можете скористатися послугами усних перекладачів під час ділових переговорів з партнером. Якщо Вас цікавить вартість перекладу на французьку мову або ж з французької мови, скористайтеся активним посиланням для переходу на нашу сторінку з цінами.

У наше бюро перекладів часто звертаються за перекладом на французьку мову або ж дя виконання перекладу документів з французької мови. Наші спеціалісти підготовуали статтю про французьку мову, де показали, як проходив розвиток та становлееня мови романтики та найсолоших віршів.

Народження та розвиток французької мови

Французька мова - це мова романської групи. Граматика мови та більша частина словникового запасу походять з усних форм та народної мови латини, які використовувалися та трансформувалися у гало-романський період. Страсбургзькі клятви, які було скріплено печаткою у 842 році та ознаменували союз між Карлом Лисим та Людовіком Німецьким, складені романською та германськими мовами, вважаються найдавнішим документом, укладеним у письмовому вигляді французькою мовою.

У середні віки французька мова складалася з різних діалектів, що значно відрізнялися від одного регіону до іншого. Навіть таке слово як "так" вимовлялося та писалося по різному у північному (oïl) та південному регіоні (oc). Зі становленням та закріпленням капетинської монархії, мова північних районів Франції, яку ще називали лангдойль, почала розповсюджуватися та закріплятися у повсякденному використанні.

Можна сказати, що Франція у той час, як і більшість держав тієї епохи, була двомовною країною: з однієї сторони, значна частина населення розмовляла простою мовою (місцевий діалект), на якому також були написані справжні шедеври давньої літератури (Пісня про Роланда, Роман про розу...) ; з іншого боку, латина була мовою церкви, діловодства, учених, освіти та загальною мовою, за допомогою якої спілкувалися народи, що розмовляли на різних діалектах, що більш-менш виділялися на фоні інших.

Незважаючи на постійний розвиток французької мови подібне співіснування продовжувалося аж до XVII століття й навіть довше в університетському та церковному середовищі.

Французька мова - мова нації

Розповсюдження використання французької мови (й навіть більше, французької мови, яку могли розуміти усі) пропорційно, у значному ступені, розповсюдженню королівського управління та правосуддя у країні. Напроти, підйом французької мови та її більш широке використання стали визначними факторами у формуванні французької нації.

Дві статті в ордонансі Вілле-Котре, підписані Франциском І у серпні 1539 року, створили юридичні основи для самого процесу розповсюдження французької мови:

Стаття 110: Аби не було основ сумніватися у розумності рішень правосуддя, ми бажаємо та повеліваємо, аби викладені факти та приписи були настільки чіткими, аби не було будь-якої двозначності чи невизначеності, й щоб не було необхідності у тлумаченні.

Стаття 111: Й оскільки це часто відбувається через тлумачення латинських слів, що містяться у вищезазначених рішеннях, ми бажаємо, аби надалі усі рішення, разом з іншими процедурами, що виконуються у наших верховних судах, а також в інших другорядних інстанціях, а також ведення реєстрів, розслідувань, складання контрактів та укладання угод, оголошення вироків, складання заповітів та інших будь-яких юридичних актів та дій, виконувалися, тобто вимовлялися, реєструвалися та доводилися рідною французькою мовою, й ніякою іншою.

Таким чином, публічне життя держави віднині нерозривно було пов'язане зі скрупульозним застосуванням (аби не допустити "будь-якої двозначності чи невизначеності") з "рідною французькою мовою". Цей основоположний текст мав прискорити та популяризувати так звану франкоізну мову (françoyse) (1549). Маніфест групи, яку пізніше назвали Плеяда (Pléiade) проголошував, рівно через десять років після оголошення ордонансу Вілле-Котре, про переваги та привілеї використання французької мови у поетичній сфері. Тут можна побачити певну прив'язаність французької мови до потреб політичного, юридичного та літературного життя.

Саме ці потреби й продиктували необхідність створення Французької академії у 1635 році. За даними Марка Фумаролі, Рішельє заснував академію "для надання згуртованості королівству, викуваному політикою, за рахунок мови та стилю, які б символізували та об'єднували це королівство". Таким чином, стаття XXIV уставу точно визначає, що "основною функцією Академії буде робота з усією можливою старанністю та ретельністю над створенням певних правил нашої мови та для надання їй чистоти, виразності та можливості використання як у мистецтві, так і в науці".

Винайдене Рішельє формулювання було настільки ідеальним, що пройшло через століття без особливих змін: політична влада не могла непомітно втручатися безпосередньо у розвиток мови; також це формулювання дозволило сформулювати незалежну спільноту, чий статус можна порівняти з верховними судами, надаючи можливість реєстрації, становлення та керування мовою. За правилами мови, стимулювання, налаштування та приклади набагато більш ефективні, ніж авторитарне втручання.

Блиск та влада французької монархії, вишуканість та витонченість культури, поліпшення, що їх було впроваджено у мову Академією та граматистами, значний вплив емігрантів протестантської віри сприяли швидкому розповсюдженню французької мови у XVII та XVIII століттях у межах нації. Це мова аристократії та всіх освічених людей на півночі Європи, у Німеччині, у Польщі, у Росії... Це також мова дипломатії. Усі великі міжнародні угоди та наукові твори укладаються французькою мовою, хоча раніше укладалися латиною. Імперія французької мови набагато випередила (й це константа) Французьку імперію політичну й економічну.

Зміни та реформи орфографії

З моменту першого видання Словника Академії, який представляв безпрецедентну спробу нормалізації, орфографія значно змінилася, піддаючись природному розвитку, який став можливий завдяки втручанню Академії, лексикографів та граматистів. Роздуми про орфографію мали базуватися на численних матеріалах, що досить часто носять суперечливий характер, як й сталі норми використання, обмеження етимології та вимови, практичне застосування науковими установами, а також видавцями книг та друкарями.

Академія прагнула, протягом усієї своєї історії, підтримувати рівновагу між усіма різноманітними вимогами, досвід показує, що абстрактний задум реформаторів привчив до точного використання не лише їх. Таким чином, остаточний результат цих спроб виявився у 1835 році у шостому виданні Словника, тепер у правописі використовували -ais у словах, що раніше закінчувалися на -ois, але у вимові це виглядало як è (le françois, j’étois, и т.д.), реформа, яку наполегливо відстоював Вольтер у попередньому столітті.

У XIX столітті розвиток наукових установ безперечно у якійсь мірі сприяв призупиненню розвитку орфографії, паралельно створюючи значні реформаторські проекти. Система освіти потребувала строгих та чітких правил, які можна було б донести до учнів. По закінченні гарячих суперечок, дві постанови зафіксували, у 1900 та 1901 роках, прості прийнятні правила орфографії та синтаксису для проведення екзаменів та конкурсів в установах народної освіти.

У 1990 Верховна рада французької мови опублікувала в офіційному журналі документ під назвою Уточнення з орфографії (Les rectifications de l’orthographe). Основними оголошеними змінами було:

• злиття певних складних іменників (portemonnaie, pingpong...) ;
• погодження множини у складних іменниках, що складаються з простих іменників (un perce-neige, des perce-neiges, un garde-malade, des garde-malades...) ;
• можливість прибирати циркумфлекс в i та в u (voute, traitre, paraitre, huitre...) ;
• гравіс у е, коли йому передує інша літера зі складом, де передбачається використання е німого (évènement, cèleri, sècheresse, règlementaire — comme règlement —, règlementation...)
• використання звичайних правил орфографії та погодження у словах іноземного походження (des imprésarios, un diésel, les médias...).
• иправлення деяких графічних відхилень від норми (charriot, imbécilité, nénufar, relai...).

Незважаючи на м'якість та здоровий глузд цих пропозицій, преса захопила цю тему та перетворила її у доволі штучну суперечку. В Академії одностайно затвердили документ, але супроводили його традиційним приписом, що "перераховані рекомендації не повинні вводитися у використання за наказом або ж у відповідності до циркуляру міністерства". При цьому вони висловлювали побажання, "що спрощення та уніфікація повинні пройти перевірку часом", Спільнота тим не менше прийняла певну кількість слів до Словника, а деякі перерахували у кінці твору.

Лінгвістична політика сьогодні

Виходячи з того, що конкуренція з англійською мовою навіть у побуті, являє справжню загрозу для французької мови, а також враховуючи той факт, що англо-американські запозичення у лексику французької мови стали доволі таки численними, владні кола, протягом тридцяти років, намагаються доповнити традиційний апарат регулювання мови.

Починаючи з 1972 року було створено міністерські комісії з термінології та неології. Вони призначені для вказівки, а іноді навіть для створення, французьких термінів, які вони закликають використовувати замість того чи іншого запозиченого слова, або ж для позначення нового поняття чи нового предмету, для яких ще не має назви. Цю базу нових слів відразу ж використовують в адміністрації. Тепер більше не кажуть tie-break (тай брейк), замість цього використовують jeu décisif, слово baladeur замінило walkman (плейер), а слово logiciel використовують замість software (програмне забезпечення) і т.д.

У 1975 році, закон під назвою "Ба-Лоріоль" (Bas-Lauriol), який ухвалював обов'язкове використання французької мови у різних сферах діяльності, таких як аудіо-візуальне мистецтво або комерційна діяльність (реклама, оголошення про роботу, рахунки і т.д.), а також на роботі.

Протягом 1990-х років було видано цілий ряд законодавчих постанов, що були більш гнучкими та більш повними. Було додано новий абзац, 25 червня 1992 р., стаття 2 Конституції: Мовою Республіки є французька мова.

Базуючись на цьому принципі, закон від 4 серпня 1994 р. під назвою "закон Тубона" (loi Toubon) розширює основні положення закону від 1975 року. Декрет від 3 липня 1996 р. засновує нову загальну комісію з термінології та неології; він підкріплює механізм збагачення французької мови, й за висловом Французької академії подібний механізм просто необхідний, а тому рекомендується публікувати терміни з їх визначеннями в офіційному журналі. Судові питання з моральної точки зору завдяки Академії також знаходяться під захистом права. створюючи вигідні положення для інстанцій та органів, що приймають участь у захисті французької мови.

Фемінізація іменників, що позначають професію, посаду, чини та ранги: наукові суперечки

У 1984 році Прем'єр міністр створив "комісію з термінології з питання словникового запасу щодо діяльності жінок". Декрет постановляв, що "фемінізація іменників, що позначають професії та ранги напрямлена на задоволення потреб певних лакун використання французької мови у тій чи іншій сфері та напрямлена на легітимацію соціальних функцій та професій, з якими пов'язані жінки".

Французька академія,з якою при цьому не проконсультувалися, скористалася своїми напрацюваннями з декларації підготовленої Жорж Дюмезіль (Georges Dumézil) та Клодом Леві-Стросс (Claude Lévi-Strauss). Зокрема у декларації казали про лінгвістичне безглуздя, в яку потрапляв задум: доречно нагадати, що чоловічий рід іменників у французькій мові не припускає розуміння статі й тому подібні іменники можна використовувати без особливих перешкод як по відношенню до жінок, так і по відношенню до чоловіків; зате жіночий рід іменників часто вимагає спеціального позначення статі й "подібне визначення є привативним. Це впливає на визначення обмежень терміну, за умови що для інших термінів ці обмеження не використовуються. На відміну від іменників, де стать не позначають, позначення статі використовують в у іменниках на позначення живих істот для визначення диференціації між двома статями. " Таким чином, фемінізація несе ризик привести до зворотніх наслідків, які навіть не передбачалися, що у свою чергу призведе до дискримінації у мові чоловіків та жінок. В кінці кінців Академія також заперечувала принципи державного втручання у використання мови, підтримуючи свої докази тим, що подібні дії ризикують "посіяти плутанину та безладдя у тонку рівновагу, народжену на основі використання мови, й здається краще, аби зміни було внесено по мірі впровадження у мову".

Циркуляр Прем'єр Міністра, 1986 року, рекомендував продовжити фемінізацію іменників, що позначають професії, посади, чини або ранги в офіційних або адміністративних текстах. Його не сильно застосовували. Після, у 1997 році, деякі міністри з влади самостійно почали використовувати фемінізовану форму слова міністр - la ministre - й це спровокувало нову хвилю реакції з боку академіків. У циркулярі від 6 березня 1998 р. Прем'єр Міністр констатував незначний вплив тексту 1986 року, але рекомендував провести фемінізацію "з того моменту, коли мова йде про терміни жіночого роду й які використовують зараз". Він доручив загальній комісії з термінології та неології "розібратися з цим питанням".

Звіт комісії було надано Прем'єр Міністру у жовтні 1998 року. Він стверджував, що втручання влади у використання мови дуже скоро зіштовхнеться з юридичними та практичними перешкодами, й, як би не було, можна сумніватися, що ці дії будуть мати результат. Також встановлювалася чітка різниця між одними професіями (де часто використовують форми жіночого роду й це не є проблемою), а також між посадами, чинами та рангами, що просто позначають особу. Посаду часто не можна співставити зі статтю, яка її обіймає, чин - зі статтю, якій його присвоєно й т.д.; тому використання або ж формулювання форм жіночого роду не є бажаним.