Мова перекладу та потреба знання місцевих традицій

Від перекладачів часто вимагається, аби та мова, на яку вони перекладають, була для них рідною. Є багато причин на підтримку цієї вимоги. Без власного наочного досвіду спілкування мовою перекладу, з’являються великі шанси повністю зіпсувати переклад синтаксичними чи семантичними помилками. І це не кажучи про культурні чи соціальні особливості. За винятком кількох європейських мов (особливо романських, таких як французька, італійська, іспанська, португальська), у яких багато спільного в плані граматичних конструкцій та етимологічних форм, більшість мов разюче відрізняється, особливо від найрозповсюдженіших мов.

Проблеми стають набагато очевиднішими, коли потрібно перекладати на арабську, китайську, індійську мови чи інші подібні мови, в яких велику роль грає культурний контекст. Людині складно передати точне значення іншим людям, тільки якщо вона не провела доволі багато часу серед місцевих мовців. Також не найлегшою роботою є переклад на мови меншин.

Ефективне спілкування багато в чому залежить від точності загального впливу на цільову аудиторію. Якщо неправильно передати сенс інформації людям, може утворитися комунікаційна прірва. В результаті, звернення до народу з якимось важливим питанням може викликати труднощі в мовця. В іншому випадку, люди просто не зрозуміють важливість піднятих питань.

Проблеми виникають не лише з написаними словами, а й зі сказаними. Синхроністи постійно перебувають в процесі шаленого мозкового штурму. Вони отримують інформацію, обробляють її і передають мовою перекладу. Все це вони роблять одночасно, відчайдушно змагаючись з часом. А додаткова робота з правильного передавання культурного контексту може стати останньою краплею – вони абсолютно виснажаться. Тому було б розумніше наймати перекладачів, які добре знайомі з культурою й особливостями, аби успішно передати сенс.

Повертаючись знову до царства письмового перекладу. А що як мовою перекладу є англійська, всепроникна завойовниця віку глобалізації? Чи повинен тоді перекладач бути американцем чи британцем? І навпаки, чи може англомовна людина проникнути в найпотаємніші почуття людей Східного світу, перекладаючи їхні твори?

Віками люди різних націй сприймали англійську мову з різним ступенем серйозності. Європейські нації завжди були достатньо сильними й незалежними, щоб підтримувати та виокремлювати серед інших свої мови (які, до речі, анітрохи не гірші за англійську). Тому вони не звертали особливої уваги на англійську мову, яка грала тоді незначну роль в материковій Європі.

З іншого боку планети, на індійському субконтиненті (який зараз поділений на Індію, Пакистан і Бангладеш), британці правили близько двохсот років. Під час правління колоніального устрою, місцеві жителі пристосувалися не лише до англійської мови, а й до інших звичаїв (включно з правовою системою, торгівлею, комерцією, системою навчання тощо). Після закінчення колоніального ладу в 1947 році, ці країни продовжили користуватися англійською як основною другою (іноземною) мовою. В результаті цього, британський чи американський мандрівник легше знайде когось, хто розумів би англійську мову, у цих країнах, ніж у інших частинах Азії. Все більше людей схиляються до англійського світу, здебільшого через раптову глобалізацію та доступністю медіа-ресурсів та Інтернету.

З таким підґрунтям можна поставити собі питання: невже не під силу азіату з півдня показати такі самі знання, як у корінного англійця, і якісно перекласти текст на англійську мову з гінді, бенгалі чи урду? Південноазіатські мови мають складну граматику й багаті на квітисті ідіоматичні вирази. Тому й корінному англійцю мало б бути важкувато віднайти справжнє значення й сенс тексту оригіналу.

На мою скромну думку, перекладачі, які є корінними мовцями гінді, бенгалі чи урду, так само вправні, як і люди Заходу, коли справа доходить до перекладу на англійську мову з їхніх мов. Думка про те, що перекладачі мають бути корінними носіями мови, недоречна й неприйнятна в цьому випадку.