Класифікація перекладу до появи перших сучасних теорій

Бажання класифікувати переклад зовсім не нове, але усі запропоновані класифікації можливо розділити на два основних підходу: тематична класифікація та методологічна класифікація.

Якщо говорити про тематичну класифікацію перекладів, то  можна виділити переклад релігійних та світських творів, науково-технічний переклад та літературний переклад.

За умови методологічної класифікації перекладів акцент перш за все ставиться на способи перекладу тексту. Саме ця класифікація й переважала протягом усього доісторичного етапу (аж до другої половини двадцятого сторіччя). Усі пропозиції можна класифікувати на три категорії:

1. стосовно фундаментальних протиріч між дослівним перекладом та вільним перекладом;
2. принцип Штайнера «iusta via media»;
3. ті, що схвалюють переклад «змісту» (навіть не зважаючи на те, що досить довгий час суть ототожнювали зі змістом).

Серед усіх класифікацій перекладу, що перераховані вище, найбільш цікавою здається поляризація дослівного та вільного перекладу. Також варто зазначити, що у першу чергу мова йде про письмовий переклад з акцентом на літературний переклад.

Двадцяте сторіччя можна сміливо назвати ерою перекладу, коли висували нові теорії та активно розробляли класифікації. Окрім того з’явилися нові види перекладу: послідовний переклад, синхронний переклад, дубляж, машинний переклад, переклад субтитрів і т.д. Переклад стали використовувати у багатьох сферах діяльності, що сприяло появі спеціалізованого перекладу: науковий переклад, технічний переклад, юридичний переклад, переклад економічних та адміністративних текстів.

Враховуючи усі зміни у світі перекладів та паралельний розвиток теоретичного напрямку, у нових сучасних теоріях використовували класифікації перекладу з урахуванням нових перспектив. Усі класифікації можна згрупувати за принципом ключового елементу (навіть якщо класифікації перетинаються у тій чи іншій мірі). Ключовим елементом може бути:

1. зміна коду
2. ступінь перекладає мості
3. різні методології
4. різні типи тексту
5. різні методології та різні типи тексту (що поєднуються разом)
6. поєднання різних елементів, що можна класифікувати як «інтеграція»

Класифікація в залежності від зміни коду.

Тут ми аналізуємо класифікації, що розширюють термін «переклад» не залежно від процесів трансформації між певними кодами з підтримкою якого-небудь з інваріантів.

Якобсон (1959) виділяє «переклад інтерсеміотичний», переклад «інтралінгвістичний» та переклад «інтерлінгвістичний». Людсканов (1969) уявляє переклад як процес трансформації знаків. Він шукав полі лінгвістичні алгоритми, які доступні для усіх перекладів людства, а також для механіки перекладу. У книзі Штайнера (1975 року) багато прикладів інтралінгвістичного перекладу: зміна епох (діахронічний переклад), зміна статусу (соціальний клас, діти стають дорослими і т.д.), розширення концепції перекладу до комунікації загалом.

Класифікація в залежності від ступеню перекладаємості

Небер (1968) виділяв відносний переклад, частковий та оптимальний; Хауз (1981) говорив про «covert translation» (тобто прихований переклад), який проявляється у середині оригінального тексту, оскільки функція оригіналу залишається непорушною. Також пан Хауз виділяв «overt translation» (очевидний переклад), який не повторює стан оригінального тексту й якому для повного виконання свого призначення необхідна ще додаткова функція.

Класифікація в залежності від методології

Цей тип класифікації базується на тому, який підхід використовують при роботі з перекладом. Тут зручно використовувати поняття дихотомічних речень (речення, що передбачають відповідь «так» або «ні» ) та багатозначних речень.

Поняття дихотомічних речень марковане двома протилежними поняттями:

• «дослівний переклад» проти «вільного перекладу», тут ми бачимо традиційне протиставлення;
• «дослівний переклад» проти «прихованого перекладу», де віддзеркалюється спів ставна стилістика (протиставлення робиться на основі мов);
• «семантичний переклад» (орієнтація на автора стосовно експресивних текстів) проти «комунікативного перекладу» (орієнтація на кінцевого користувача відносно інформаційних текстів) – підхід, який відстоював Ньюмарк (Newmark);
• «прихований переклад» проти «явного перекладу»– підхід, який відстоював Хауз;
• «непрямий переклад» (непостійний переклад та такий, що залежить від контексту) проти «прямого перекладу» (фіксовані поняття, що не залежать від контексту) – підхід, який підтримував Гутт (1991).

Багатозначні речення – це речення, що допускають різноманітні види класифікації:
Кетфор (1965) запропонував різноманітні види класифікації: 1) класифікація в залежності від використання перекладу (повний переклад та частковий). 2) класифікація в залежності від функції рівня, де використовується переклад (повний переклад та переклад, обмежений певною сферою: переклад фонологічний, графологічний, граматичний, лексичний). 3) класифікація на основі «переклад слово за словом», дослівний переклад та вільний переклад (на фоні відмінностей між мовами). 4) й ще одна класифікація, де виділяють «переклад» (стосовно текстів) та «передачу» (стосовно мов).

Ньюмарк (1988), не зважаючи на те, що сам надавав особливе значення різниці між семантичним перекладом та комунікативним перекладом, запропонував інші види перекладу, а саме переклад «слово за словом», дослівний переклад, точний переклад, переклад-адаптація, вільний переклад, ідіоматичний переклад…

Хьюсон та Мартін (1991) говорили про цілу серію «опцій творів»:

1. «редукція», коли одна культурна система домінує над іншою, й яку можна «перепрофілювати», проти «маргіналізації», коли культурну систему не можна «перепрофілювати»;
2. «вкраплення», коли можна інтегрувати декілька понять з однієї системи в іншу;
3. «конверсія», коли можна використовувати загальні цінності.

Класифікація в залежності від типу тексту

Кад (1968), Коллер (1979), Делісл (1980) розрізняють між перекладом прагматичних текстів тв. перекладом літературних текстів; Вілсс (1977) розрізняв між перекладом текстів денотативних та конотативних…

Рейс у своїх роботах 1971 року та 1976 пропонує класифікацію на основі функціонування мови, що використовується: тексти, у яких основний акцент роблять на зміст (наукові, технічні), тексти, в яких основний акцент ставиться на експресивну функцію (літературні), тексти, в яких акцент ставиться на конотативну функцію (публіцистичні тексти); також варто згадати «допоміжні тексти», які напрямлені на підтримку невербальної комунікації (переклади кінематографічних творів, опери).

Також варто згадати класифікацію Коллера (1979), який стверджує, що необхідно враховувати багатозначні елементи контексту: домінуюча функція мови, характеристики змісту, характеристики лінгвістичні та стилістичні, характеристики формальні та естетичні, прагматичні характеристики.

Класифікація в залежності від методології та типу тексту

Тут мова йде про класифікацію, у якій спосіб перекладу приписується в залежності від типу тексту.

Безумовно, найвідомішою класифікацією у цьому плані є класифікація Хауза, про яку вже неодноразово згадували. Хауз говорив про необхідність враховувати подвійний характер типології контексту, про тексти понятійні та про тексти міжособистісні (тексти, що співвідносяться та не співвідносяться з вихідною культурою).

Ньюмарк говорив про класифікацію текстів в залежності від функцій мови (тексти інформативні, експресивні, оперативні), до якої він застосовував різноманітні методи (семантичний переклад та комунікативний переклад).

Класифікація про поєднання різноманітних елементів, що перераховані вище або іншими словами «інтеграція» заслуговує особливої уваги. Їй буде присвячено окрему статтю на нашому сайті.