Багатомовні родини: «Навіть наш пес використовує три мови»

«Почисть зуби» ‒ це частина універсального батьківського розмовнику. Але що відбувається, коли це треба сказати кількох мовах? Люсі Уорд заглядає в три багатомовні родини.

Незалежно від походження вашої родини, батьківство має спільний лексикон: «почисть зуби», «відірвись від цього екрану» або «припини бити свого брата» можуть бути знайдені в розмовниках більшості сімей.

Але що, якщо мова, з якою ви народилися, відрізняється від тієї, якою ваші діти щоденно користуються в школі, або ви та ваш партнер маєте різні рідні мови?

Сьогодні для майже кожної п’ятої дитини в початкових школах Великобританії рідною мовою є не англійська. Згідно з професором Антонеллою Сорейс, директором Центру вивчення білінгвізму, попит на інформацію та поради щодо вирішення задач білінгвального батьківства зараз є «грандіозним».

Найбільш поширеною порадою, яку дає центр, є порада батькам не чекати, доки діти будуть досить добре розмовляти першою мовою перед додаванням другої – така поведінка, скоріш за все, приведе до того, що діти будуть вважати другу мову менш важливою.

Багато експертів пропонують для білінгвальної родини метод «один родич – одна мова», де кожен дорослий говорить своєю рідною мовою. Але такий метод працює не для всіх.

Інколи діти чують одну мову набагато частіше, ніж іншу, особливо якщо обидва батьки розуміють основну мову. Іншою проблемою, добре відомою багатьом білінгвальним батькам, є те, що діти просто відмовляються говорити будь-якою мовою, крім англійської, як тільки починають ходити до школи. Все одно, як показують родини, з якими ми говорили, винагорода за наполегливість є щирою: білінгвізм може значно збагатити життя та ідентичність сім’ї.

«По п’ятницям уночі ми розмовляємо з нашими ізраїльськими родичами по skype івритом»

Історія нашої сім’ї повна мовами. Родина моєї матері походила з Росії, і в дитинстві вона вивчала німецьку та російську мови. Але, як тільки родина переїхала до Ізраїлю, вона стала розмовляти переважно на ідиші. Батьки мого батька були родом з Болгарії, але часто переїжджали. Батько швидко освоювався та починав розмовляти мовою країни, в якій вони знаходилися. В сім’ї моєї дружини Анави розмовляли арабсьеою зі сторони її батька та івритом і старовинною єврейською мовою ладіно зі сторони її матері – фантастична суміш.

Ми з дружиною переїхали з Ізраїлю до Великобританії у 2003 році. Вдома ми спілкуємося один з одним та з нашими дітьми Дороном (9), Йоавом (7) та Наамою (3) івритом. Ми бачили інших ізраїльських експатів, чиї діти не говорили івритом, та прийняли свідоме рішення завжди говорити ним. У нас також є приватний викладач, який раз на тиждень вчить дітей складній писемній мові. Наш старший син зрозумів її неймовірно швидко – вже через три тижні він міг читати і писати. Ми також розмовляємо івритом з нашою донькою, але її успіхи є меншими, тому що її брати розмовляють з нею англійською, і вона тільки починає розмовляти івритом.

Ми використовуємо книги, пісні та історії, щоб надати нашим дітям можливість пізнати мову в контексті її культури. По п’ятничним ночам ми також розмовляємо з нашими ізраїльськими родичами по skype івритом».

Іврит дуже відрізняється від англійської: він дуже прямий, і він може звучати, нібито ви роздратовані, хоча насправді ви просто обговорюєте, що подати на вечерю. Ми не використовуємо іврит поза домом з цієї причини, а також тому, що це може причинити дискомфорт оточуючим – люди не розуміють іврит і можуть думати, що ми розмовляємо про них.

Юрі Барух, Кембрідж

«Я був так близько к тому, щоб відступитися»

Я завжди розмовляв іспанською – моєю рідною мовою – зі своєю донькою Амаєю (14) та сином Лукою (10), а моя дружина Ксант розмовляє з ними англійською. Я радий, що Ксант теж розмовляє іспанською, і вважаю, що діти повинні бути білінгвами: якщо у родині один з партнерів не розумів би другої мови, було б набагато складніше. Але навіть в таких умовах було нелегко дотримуватися цього, тому що ми не маємо інших іспаномовних людей в нашому оточенні.

Амая не розмовляла іспанською, за винятком кількох слів, поки їй не виповнилося три роки. Але після цього ми відправилися у подорож і, тому що я проводив з нею дуже багато часу, вона повернулась назад повністю білінгвою. Я був так близько к тому, щоб відступитися, тому що я дуже по-дурному відчував себе, коли розмовляв зі своєю донькою іспанською на публіці, а вона не відповідала! Але, безумовно, мова доходила до неї, хоча спочатку це не було помітно.

Лука був повністю білінгвою з першого дня. Коли він був дуже маленьким, я інколи брав його з собою до Іспанії, де він проводив час з моєю сім’єю. Зараз вони з Амаєю змагаються, хто краще говорить.

Одною з причин того, що я хотів, щоб мої діти розмовляли іспанською, була можливість контакту з моєю родиною та культурою – мій батько говорить англійською, але моя мати ні. Крім того, іспанська – це глобальна мова. В мене є друзі з Литви та Латвії, які не розмовляють зі своїми дітьми рідною мовою, тому що вважають, що вона їм не знадобиться. Я вважаю, що це дійсно сумно.

Я завжди читаю дітям казку на ніч іспанською. Ми також придбали усі діснейські фільми іспанською мовою. Якщо діти захочуть подивитися ТВ, тут теж буде ця мова. Підтримка їх володіння мовою спричиняє певні складності, питання до себе – чи правильно я це роблю, чи вчаться вони, чи є в них прогрес? Але я задоволений, що продовжую робити це.

Альберто Гонсалес, Кент

«Навіть наш пес, Мелман, використовує усі наші мови»

Я виросла в Індії, розмовляючи англійською та гінді, і мій чоловік Крістофер теж білінгва: він виріс в Стокгольмі, розмовляючи шведською зі своєю матір’ю та англійською із батьком-британцем. Коли ми з нашими двома синами – Елайєю, 11, та Ісааком, 9, в 2002 році переїхали до Великобританії, то вирішили, що Крістофер буде розмовляти з дітьми шведською, а я – гінді.

Можливо, це дивно, але в нас ніколи не було жодних проблем. Хлопці розмовляють з нами і відповідають нам нашими рідними мовами, які зовсім не плутаються у них в головах. Для сімейного спілкування, коли ми усі знаходимося разом, наприклад, за їжею, ми використовуємо англійську.

Спочатку, коли ми тільки планували дітей, мені було цікаво, чи буду я почуватися покинутою, коли Елайя буде розмовляти із своїм батьком шведською, але такого ніколи не було. Насправді це вдосконалило мою шведську. Коли ми познайомились, мій чоловік говорив гінді, тому він також розуміє мої розмови з хлопцями. Ми з чоловіком спілкуємося англійською, за винятком випадків, коли ми не вдома і нам потрібно сказати щось лише один одному.

Ми використовували фольклорні казки та інші книги, а також DVD-диски нашими рідними мовами, щоб допомогти хлопцям вчитися з дитинства, і я планую навчити їх писати на гінді.

Можливо, сторонні думають, що наш порядок дуже складний, але для нас він працює. Навіть наш пес, Мелман, використовує усі наші мови – він розуміє «гуляти» на гінді («ghumi-ghumi»), «час їсти» англійською («brekkie»), а увечері ми кличемо його на прогулянку шведською («go kissa»).