Стародавня єврейська мова

У бюро перекладів Glebov Ви можете замовити переклад з івриту або переклад на іврит, або ж можете скористатися послугами усних перекладачів під час ділових переговорів з партнером. Якщо Вас цікавить вартість перекладу на іврит або ж з івриту, скористайтеся активним посиланням для переходу на нашу сторінку з цінами.

Іврит відносять до семітських мов, гілка родини афроазійських мов. Цією мовою було написано вже досить багато літературних творів у той час як інші мови ще знаходилися у зародковому стані. Тим не менше, це не дає можливості розглядати іврит, разом з релігійними творами, написаними цією мовою, ні як мову, яка дала народження іншим мовам, ні як найбільш давню мову. Іврит знаходиться десь посередині між арамійською та арабською мовами: якщо розглядати з першої точки зору її коріння, то набагато більше аналогії можна знайти у порівнянні з другою мовою за рахунок різноманітності граматичних форм; а ось якщо говорити про кореневу основу слів в івриті, то тут більшість з них за рахунок голосних у відповідних арамійських коренях, але якщо казати про приголосні, то більше аналогів можна знайти саме в арабській мові.

Згідно більшості спеціалістів з івриту корені у цій мові складаються, як правило, з трьох букв та двох голосних, також є незначна кількість односкладових слів, що складаються з трьох літер, а також з двох. Якщо ця багатоскладова характеристика коренів реальна, то в цьому правилі буде одне виключення, що скрізь помітно та полягає у складності відновити сьогоднішні слова в івриті стосовно односкладових слів, що показує, що мова, у такому стані, в якому ми його знаємо, вже віддалився від своєї початкової форми. Кількість коренів з трьох літер складає близько 2000; а корені з двох літер, про які казав Ньюман, можуть ледь скласти групу у п'ять сотень слів. Руменлін за допомогою транспозиції та переміщення літер, зводить усі слова івриту до п'ятнадцяти основних коренів. В івриті два роди: чоловічий та жіночій; три числа: однина, множина та двоїна - останнє застосовують тільки до предметів, що є підвійними за совїм характером.

Тут рід використовують або для позначення слів, або ж для визначення закінчень у словах. Для кожного з родів множина формується за допомогою одного певного способу. Іменник не відмінюється; відмінок визначають за допомогою артикля у формі префікса, а також за рахунок невідокремлюваних прийменників. Тут немає зменшувальних та збільшувальних форм: їх формують за рахунок спеціального положення у реченні, на приклад святий святих, гімн гімнів. Коли два іменники, що стоять один за одним для висловлення приналежності, то спеціальна форма необхідна лише для головного слова; окрім того відхиляється використання артикля-префікса: подібну конструкцію називають складеною конструкцією. Таким чином, у

Дебар Елохім (слова Господа), це слово дебар (слово), підпало під певні модифікації. Якщо два іменники, що використовуються для позначення однієї ідеї, то артикль, якщо такий необхідно використовувати, ставиться перед додатковим словом.

Замість прикметників, яких не так вже й багато, використовують іменники й два іменники стоять в називному відмінку. В івриті немає прикметників, що походять від іменників, як це відбувається в інших мовах: божественний, людяний, земний. Порівняльна форма прикметників формується за допомогою префіксів, а вищий ступінь порівняння формується за рахунок повторення одного й того ж слова: для того аби сказати найсвятіший треба сказати святий святий святий. Сьогодні певні прикметники та займенники розділені, сьогодні ця форма представлена у вигляді афіксів та суфіксів: їх додають у якості суфіксів до іменників, до займенників, а також до дієслів у теперішньому часі та у вигляді префіксів у майбутньому.

Числівники стоять після іменників та використовуються в однині; іменники ставляться після десятків, починаючи з другого. Навіть існує багато іменників, що виражають одну міру, таку як день, чоловік, армія, залишаються без змін.

У другій та третій особі дієслово показує різницю у роді. Існує тільки два часу: минулий час та теперішній час; також є майбутній час, який сьогодні також використовується для позначення теперішнього часу. За рахунок додавання однієї літери префіксу майбутній час перетворюється на минулий; за допомогою певних відсікань та певних додавань у кінці слова, з'являється форма умовного способу та бажаного способу (оптатива). У наказовому способі є лише друга особа. Інфінітив та дієприкметник можна розглядати як справжні іменники. Це не інфінітив як у латинській мові, ні перша особа теперішнього як у грецькій мові. але саме цю форму дієслова в івриті використовують для формування подальших форм - третя особа минулого часу від якого беруть корінь дієслова.

В івриті немає дієвідмінювання: дієслово може прийняти сім форм та станів, що визначають основний сенс за допомогою нових обставин та виражають пасивний, каузативний, ітеративний стан і т.д. За рахунок цих похідних від дієслова відмінювання набуває певного багатства форм.
Прислівники та прийменники, число яких сильно обмежено, можуть, у певних випадках, приймати ознаки роду, й тоді з ними працюють як із ними працюють як із справжніми іменниками.

По більшій частині правила синтаксису у стародавньому івриті відповідають правилам в інших мовах; конструкція речення пряма та не являє якої-небудь складності. Єдина плутанина, що може виникати - це час дієслова, дуже незначна різниця в умовних підрядних реченнях та у звичайних, між підрядним та головними реченнями, а ось легкість з якою відбувається перехід від однини до множини, від чоловічого роду до жіночого нівелює стиль бажаної точності.

Палестина займає досить невелику територію для того аби там могли сформуватися декілька діалектів. Точно відомо, що існує різноманітна вимова тих чи інших слів на різних територіях: таким чином, мешканці королівства Ізраїль, а саме перші християни, змінювали горлові приголосні звуки, а у племенах Ефрамії змінювали артикуляцію шиплячих звуків на свистящі.

В історії давньої єврейської мови можна розрізнити два періоди: перший, який називають золотим періодом, який починається з походження мови до взяття Вавілону; другий період, або срібний період, який починається з взяття та закінчується стратою, тут розрізняють чисельні запозичення, які письменники вплели халдейського діалекту, до якого звикли іудеї під час їх перебування у Вавілоні, оскільки у цієї мови було багато моментів, що були схожі із стародавньою єврейською мовою. ВОни продовжували спілкуватися цією мовою після свого повернення, поступово ця мова перейшла у письмову форму, де, до моменту пришестя Ісуса Христа, вона вже поступово замінила стародавню єврейську мову. Після асмонійської династії, іврит поступово став мертвою мовою, при цьому використовувався лише івритсько-халдейський або сирійсько-халдейський діалект. Паралельно із розвитком цих діалектів, у VII столітті до народження Христа, розвивався самаритянський діалект. Сучасний іврит, так би мовити раввінський, був сформований протягом Х століття в епоху християнства у іудеїв Іспанії й наближався до стародавнього івриту за своєю загальною структурою, тут було збережено халдейські форми, й, більше того, біло багато запозичень з арабської мови, грецької, латинської, а також з інших країн, у яких мешкає єврейська діаспора - таких виразів було дуже багато. Сучасні євреї, особливо у Німеччині, зберегли раввінську мову у якості наукової. Під час створення держави Ізраїль у 1948 році іврит став, у відновленій формі, офіційною мовою країни.