Оксана Забужко: перекладач - "герой-невидимка"
Бюро перекладів Glebov оголошує про запуск проекту "Перекладач - це круто". Головна мета проекту: показати роль перекладача у суспільстві та популяризувати саму професію. В рамках цього проекту будуть опубліковані інтерв'ю з діячами культури, мистецтва, бізнесу і т.д., що розкажуть про свій досвід роботи з перекладачами, про те, яку роль перекладач відіграв у їхньому житті та наскільки важливим є вивчення іноземних мов для особистого розвитку. Окрім того бюро перекладів буде публікувати інтерв'ю з самими перекладачами, аби показати, наскільки важкою, відповідальною та кропіткою є ця професія.
Наш проект ласкаво погодилася відкрити письменниця Оксана Забужко, яка радо поділилася з нами своїм досвідом роботи з перекладачами та роздумами про цю професію.
1. Як Ви обираєте перекладача, з яким будете працювати над тією чи іншою книгою?
Взагалі-то, "свої" перекладачі в кожній мові "вирощуються" роками. Оскільки в мене складна мова (серед західних україністів "зробити Забужко" вважається своєрідним "сертифікатом" найвищої професійної кваліфікації :-)), то в усіх моїх контрактах із зарубіжними видавцями моя аґентка вносить обов'язковим пунктом "контроль за якістю перекладу". Тобто перекладачів, розуміється, наймає видавець, але погоджує свій вибір з нами, - і, якщо виникають проблеми по ходу праці, зобов'язується, напр., "донайняти" редактора і т.д. Але на ринку перекладної літ-ри в кожній країні й так відомо, що "на Забужко" треба брати суперпрофі (там, де висококваліфікованих перекладачів з української бракує - напр., у Швеції, в Голландії, в Італії. - створювались "перекладацькі тандеми" - з залученням профі із споріднених слов'янських мов: російської, польської, - які користувались перекладами на ці мови, а україніст відповідав за "звірку з оригіналом"). Доводилося не раз і "тендери" влаштовувати, і самій "авторизувати" з перекладачем текст (у тих мовах, якими володію), поки людина не "звикала" до мого стилю, - всяке бувало... Взагалі, це ціла окрема сторінка творчої біографії, невидима читацькій публіці (і слушно - публіці цікавий кінцевий результат, тобто текст, а на якій кухні той пиріг випікався - це вже, крім самих "кухарів", нікого не обходить).
2. Чи були випадки, коли бачення книги та головних героїв у перекладача відрізнялося від Вашого? Чи могли б Ви навести приклади.
Ну звісно, бувало, але ж справа перекладача - по змозі максимально точно донести через свою мову (і не розхлюпати!))) авторське бачення, тому вся співпраця (коли треба, "воркшопи" проводимо - і по Скайпу, і в реалі з'їжджатися траплялось) зводиться переважно до уточнення, "що автор хотів цим сказати". Пам'ятаю, як мене зворушило зізнання Катажини Котинської під час роботи над "Музеєм", що вона "на 5-му розділі почала, нарешті, відчувати Дарину", - бо взагалі вона, як виявилося, "таких жінок не любить", і їй досить довго було тяжко знайти для Дарини належний "польський голос" (з Адріаном, казала, проблем не було, бо "одного такого білоруса знає", і його собі й уявляла, перекладаючи). З цього моменту я була цілком спокійна за долю польського перекладу - бо це справді підхід перекладача екстра-класу, про якого кожен письменник може тільки мріяти. Добрий перекладач обов'язково має бути хоч трошки актором - уміти "вживатися в Іншого".
3. Переклади Ваших творів "Польові дослідження з українського сексу" та "Музей покинутих секретів" на російську мову робив один перекладач чи різні?
Один - Єлєна Марінічева. Вона прекрасна, і я дуже рада, що вона в Росії така є. Як і Катажина Котинська в Польщі, і Ріта Кіндлерова в Чехії, і Александер Кратохвіл у Німеччині, це - справжній ас перекладу: "вища ліґа".
4. Зараз вийшли Ваші книги у перекладі англійською мовою, хто займався цими перекладами? Це був носій мови (англійської) чи все ж таки для цієї людини рідною була українська мова? Чим було вмотивоване Ваше рішення?
Зараз вони вийшли в престижному проекті AmazonCrossing ("вершки сучасної світової прози англ. мовою"), але перша моя англомовна книжка (вірші) з'явилася ще в 1996 р., і можна сказати, що саме звідтоді й тривав пошук "своїх" перекладачів (зрозуміло, що переклад на англійську для будь-якого неангломовного автора є пріоритетом №1, і тут краще було не спішити, бо один раз невдало перекладеного ніхто потім "пере-перекладати" не буде). Обидві "амазонівські" перекладачки - українського походження (тобто, з відчуттям мови і знанням реалій), але з "рідною англійською" - варіант, наразі, ідеальний, бо обидві ще й по-справжньому літературно талановиті. Галина Гринь починала роботу над "Польовими дослідженнями" ще в 2001 р., але вона, на жаль, не є фрі-ленсером, і в видавничі терміни їй вкладатися тяжко. З Ніною Шевчук-Мюррей я особисто не знайома, знадобилась "притирка"-"авторизація" (я вичитала перші 2 розділи "Музею", для наочнішої демонстрації, "що автор хотів сказати"), і далі вже все пішло як по маслу - результат блискучий (правда, британці нарікають, що занадто "американізована" мова, але це теж був наш із аґенткою свідомий вибір - орієнтуватися на американський, а не британський варіант англійської, як на поширеніший).
5. З точки зору письменника, яку роль для Вас грає перекладач? Як Ви вважаєте, наскільки важливим є внесок перекладача в успіх письменника у тій чи іншій країні?
Знаєте, Бунін колись скаржився Одоєвцевій, що французи його ніколи не оцінять, бо як же можна перекласти на французьку пасаж про "прелестный розовый закат" так, аби вийшло небанально, а, як по-російськи, - зримо? ("А что от меня останется после этого?" - запитував сумно.) У випадку письменників, яких по-англійському звуть language writers, по-нім. Sprachautoren і т.д., тобто тих, для кого мова - один із головних зображальних засобів, перекладач справді вирішує долю книжки (я, наприклад, свідома, що ні од Єлінек по-російськи, ні од Ноотебома по-українськи не отримала й половини того кайфу, який мала би при читанні оригіналів, - а Пруста досі перечитую виключно в польському перекладі Бой-Желенського!). Ми тотально, з душею й тілом, залежимо від того, "в чиїх руках" опинимося, - адже більшість читачів перекладної літератури переважно не замислюється над тим, що читає, строго кажучи, не автора, а перекладача: того самого "Рабіновича" з анекдоту, який "наспівав їм Челентано по телефону". Перекладач - "герой-невидимка": і оплачується його праця мізерно, порівняно з авторовою, і слави йому не належиться (хіба що професійна репутація)), - а тимчасом, він у багатьох випадках працює просто-таки "ghostwriter"-ом (цілий синдикат прекрасних німкень, напр., переписує чи то Дашкову, чи Донцову - даруйте, я їх плутаю, - до кондиції міцного й професійного "домогосподарського бестселлера", і росіяни б дуже здивувалися, якби хтось зробив їм зворотний переклад з німецької!))) Словом, перекладач - це такий собі "сірий кардинал" літературного процесу: той, хто лишається за лаштунками тексту, але чия роль у ньому - далеко не другорядна...
При передрукуванні матеріалу посилання на сайт www.glebov.com.ua обов'язкове.
Бібліографічна довідка
Забужко Оксана Стефанівна народилася у родині філологів 19 вересня 1960 року у Луцьку.
1982 рік – закінчила філософський факультет Київського університету ім. Тараса Шевченко.
1985 рік – закінчила аспірантуру з естетики Київського університету ім. Тараса Шевченко.
З 1987 року – Член спілки письменників СРСР
1988 рік – співробітник інституту філології академії наук України.
З 1989 року – старший науковий співробітник Інституту філософії Національної академії наук України.
1992 рік – викладала україністику в університеті Пенн-Стейт як запрошений письменник
1994 рік - отримала стипендію Фонда Фулбрайта та викладала у Гарвардському та Піттсбургському університетах.
1996 рік – видано «Польові дослідження з українського сексу» в Україні та «A Kingdom of Fallen Statues» у Канаді.
1997 рік – удостоєна поетичної премії Global Commitment Foundation (США)
1998 рік – отримала премію Фонда Рокфеллера
2009 рік – нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеню
Фото взято з сайту www.zabuzhko.com