Відмінності у іноземних мовах та неперекладність тексту

Мови відрізняються одна від одної, але люди можуть вивчати окрім своєї рідної і іноземні мови. Цей простий факт дав поштовх багатьом гіпотезам, які в решті зводяться до наступної похмурої альтернативи. Одні вважають, що різні мови абсолютно несхожі і переклад з однієї мови на іншу апріорі недосяжний. Інші вважають, що переклад все ж таки теоретично можливий, дякуючи певній, загальній для всіх мов першооснові. Друге припущення, в свою чергу, призводить до нової дилеми: або цю першооснову необхідно знову віднайти, і це означає більш поглиблений пошук прамови; або цю першооснову треба вибудувати логічним шляхом, а це, фактично, ставить перед лінгвістами завдання створити нову, універсальні мову. Але яка б мова не була першоосновою,  - прамова чи нова універсальна мова, - вона має бути представлена у всій повноті фонетики, лексики, синтаксису та риторики.

Я пропоную відкинути теоретичну альтернативу перекладності/неперекладності тексту і замінити її іншою, що виходить з самої практики перекладу, тобто альтернативою вірність/невірність перекладу своєму джерелу, що, втім, не виключає того, що переклад – це ризикована операція, яка постійно потребує теоретичного обґрунтування. В кінці лекції ми побачимо, що складнощі внутрішнього перекладу (тобто перекладу в межах однієї мови) лише підтверджують вірність цього невтішного твердження. Нещодавно я брав участь у міжнародному колоквіуму з проблем перекладу, де прослухав доповідь філософа-аналітика Дональда Девідсона, що мав назву «Теоретично складно, практично легко». Схожу позицію займаю і я сам, говорячи про два типи перекладу (з однієї мови на іншу та в межах однієї). Дійсно, хоч теоретично переклад є завданням практично неможливим, він все ж таки здійснюється на практиці, але за це доводиться платити нашими сумнівами щодо його відповідності/невідповідності своєму оригіналу.

До того як ми заглибимося і діалектику проблеми відповідності/невідповідності перекладу своєму оригіналу, мені б хотілось, хоч і коротко, зупинитись на причинах того, чому дилема перекладності/неперекладності тексту неминуче призводить у безвихідь.

Висновок щодо неперекладності тексту зобов’язаний своїм існуванням етнолінгвістам, працям Б. Ли Борф та Є. Шапира які підкреслювали невідповідності між мовними рівнями-підсистемами різних мов. Маються на увазі фонетичний та артикуляційний рівні, сформовані на основі фонологічної системи цієї мови (голосних, приголосних і т.д.); концептуальний рівень мови, тобто системи понять, з яких складається її лексика (словники, енциклопедії, тощо…); синтаксичний рівень, який залежить від граматичної структури мови. Можна наводити скільки завгодно прикладів розбіжностей між мовами на різноманітних лінгвістичних рівнях. Дійсно, якщо ви вимовляєте французьке слово bois («дерево» як матеріал, «невеликий ліс», «роща»), то ви уявляєте собі або деревний матеріал, або лісок, але іншою мовою ці ж значення виражаються не одним, а декількома словами, що відносяться до різних семантичних рядів. Щодо граматики, теж не важко помітити, що система дієслівних часів (теперішній, минулий та майбутній) в різних мовах формується по-різному: існують мови, де положення дії в часі не вказується, але важливо чи є дія закінченою; в інших мовах система дієслівних часів може взагалі бути відсутньою, а час позначається лише за допомогою відповідних прислівників («вчора», «завтра» і т.д.) А якщо до цього додати ще й твердження, що будь-який граматичний прошарок виражає певний світогляд… Наприклад, вважається, що причина по якій греки створили власну онтологію (міркування стосовно природи існування та початку всього сущого), приховується у функціях дієслова «бути», котрий у грецькій мові, з однієї сторони, слугує дієсловом-зв’язкою, а з іншої – виражає поняття буття. Отож, сукупність світоглядних уявлень, що характерні для носіїв певної мови, виявляється чужою та незрозумілою для носіїв іншої мови, чиї відношення зі світом виглядають інакше. Таким чином, доводиться погодитись із тим, що взаємне непорозуміння між людьми є нормою, що переклад теоретично неможливий і що люди, які говорять на декількох мовах, - просто хворі на шизофренію.

Втім, тепер, ми перенесемось на протилежну точку зору, щоб зробити наступне припущення: оскільки переклад існує, він все ж таки здійснимий. З огляду на те, що переклад можна здійснити, то при всій різноманітності мов, мають існувати певні приховані структури, корі або несуть у собі ознаки втраченої прамови,  і нам необхідно знову повернутись до цієї прамови; або вони (структури) є апріорі спільні для різних мов, тобто універсальні, або, як-то кажуть, трансцендентальні, і в такому випадку їх необхідно віднайти та на їх основі створити нову, універсальну мову. Версія щодо прамови проповідувалась в працях гностиків, в Кабалі, в окультних вченнях різних видів. Не обійшлось і без отруйних випаровувань  у вигляді роздумів на захист так званої арійської мови, історично продуктивної,  - на противагу івриту, що має репутацію так званої «стерильної», безплідної мови. Оландер у своїй книзі «Мови раю», з жахаючим підзаголовком «Арійці та семіти: посланці небес» спростовує цю, по його словам, «наукову басню», яка віроломно розповсюджує антисемітизм серед лінгвістів. Заради справедливості варто зазначити, що пристрасна ностальгія за прамовою не обійшла стороною і Вальтера Беньяміна, який віддав свій борг цьому питанню у праці «Завдання перекладача», де «довершена мова», «чиста мова» (за словами автора), виглядає як месіанська перспектива у області перекладу, і в неї таємно зіллються всі ідіоми, що були піднесені до вершини поетичного творіння. Нажаль, практика перекладу не знаходить для себе жодної користі в цій ностальгії, що живиться есхатологічними очікуваннями. Очевидно, було б доречніше одразу поставити хрест на мріях про досконалість на взятись за «завдання перекладача» з тверезістю та холодним розрахунком.

Друга версія пошуку мовної єдності направлена не до прамови,а до пошуків початково властивих мовах загальних структур, є ще більш проблематичною. Умберто Еко присвятив цій проблемі декілька дуже влучних глав у своїй книжці «Пошуки досконалої мови у європейській культурі». Йдеться про те, щоб, як вказує філософ Бекон, очистити мови від їх дефектів, недоліків, які є, на його думку, не більш ніж «ідолами»  мови. Лейбніц просунувся у цьому направленні ще далі, запропонувавши створити універсальну для всіх мов лексику на базі основних понять та супроводити її переліком граматичних правил, які б вказували, як правильно поєднувати між собою ці справжні атоми думки.

Ну, що ж. Ми підійшли до поворотного моменту наших роздумів, а саме до питання про те, з якої причини ця спроба не вдалась і чому вона взагалі була приречена на невдачу. Справа у тому, що корінь зла знаходиться не в недоліках, а в самій природі функціонування живих мов. Надзвичайно спрощуючи проблему, вкажемо на дві не надто помітні, але серйозні перешкоди. По-перше, неможливо досягти згоди у тому, з яких примітивних та співвідносних понять має складатись лексика універсальної ( або досконалої) мови. Ця згода припускає повне та безумовне співпадіння між знаком та предметом (поняттям), або, говорячи більш широко, між мовою та світом. А це, в свою чергу, веде або до тавтології, або до довільного тлумачення картини світу, тобто до неконтрольованої претенціозності «авторів» нової мови, яким не може бути доступний повний перелік існуючих на світі мов. Наступна складність є ще більш серйозною: ніхто не може пояснити, яким чином живі мови, з усією їхньою різноманітністю, дивинами та чудасіями змогли б взаємодіяти з так званою універсальною мовою, тому що неможливо подолати безодню між мовами живими, що склались історично, та логічно створеною мовою, універсальною, «досконалою». Наші роздуми щодо внутрішнього перекладу (тобто в межах однієї і тієї ж живої мови), які були залишені на кінець лекції, будуть корисними для того, щоб виявити всю безмежну складність живих мов. Ми бачимо, що немає кордонів для їх вивчення, так само як і для вивчення своєї рідної мови.

Такий висновок наукового диспуту між лінгвістами-релятивістами, які стверджують, що переклад в принципі нездійсненний, і кабінетними формалістами, котрі так і н змогли довести протилежне і створити умови для перекладу з однієї мови на іншу на основі передбачуваної універсальної лінгвістичної структури. Що ж, доводиться визнати, що ситуація не змінилась з біблійських часів, і до сих пір мови розпорошені та змішані між собою. І тим не менш, переклад існує наперекір всьому.