Співвідношення думки та мови, духу та думки
Статті, які було опубліковано раніше, породжують багато питань стосовно того, як співвідносяться між собою думка та мова, дух та літера. І завжди виникає одне й те саме запитання : що треба перекладати: зміст чи слова? Всі складнощі перекладу пов’язані з процесом само осмислення мови, що і підштовхнуло Стейнера сказати: «Зрозуміти – означає перекласти».
І ось я підхожу до роздуму про те, що для Стейнера найдорожче. Втім, предмет цього міркування ризикує поламати наші плани та відвести нас в інший бік від «намагання проникнути в іноземну мову». Стейнеру подобається досліджувати такі вживання слів, коли йдеться про щось інше, а не істинне положення речей чи реальність. Йдеться не лише про брехню чи приховування правди, а й про те, що може бути класифіковане як можливе, умовне, бажане, гіпотетичне, утопічне. Просто дах їде – і інакше не скажеш – як можна маніпулювати мовою. Можна казати одне і те ж, але різними способами; можна розмірковувати про уявне, а не про те, що є насправді. Платон згадував також софістичні побудови, і його спантеличеності не було меж.
Але справа навіть не у софістиці, бо не в ній головна причина наших складнощів. Головне, що заважає нам перейти кордон іноземної мови – це її природна необхідність робити з себе таємницю, загадку, її схильність до різноманітних хитрощів, її жага до замкненості, зарозумілості, і в решті – антікомунікативності.
Стейнер надто захоплюється вивченням цих властивостей мови, через що я майже вважаю його екстремістом. Дійсно, любов до крайностей відводить його від звичайного уявлення мови як інструменту спілкування, і в решті – його тлумачення виявляються протиставлені один одному. Формула «зрозуміти – означає перекласти» виявляться замкнена на самій собі і ми знову стикаємось ніс до носа з проблемою неперекладності тексту. А між тим, нам вже здалось, що ми відійшли від цієї безвиході, запропонувавши критерій відповідності/невідповідності перекладу своєму оригіналу. Ми можемо повернутись на цей шлях, бо нами все ще керує пристрасне бажання досягти шуканої відповідності оригіналу. Але відповідності кому і чому ми досягаємо? Відповідності мові , яка відкриває нам свої таємниці наперекір своїй схильності зберігати ці таємниці? Перекладач вірний собі і більш нікому. Істиною є і те, що висока поезія поля Селан практично неперекладна: вона граничить з тим, чому немає вираження та назви її рідною мовою. І тим складніше завдання віднайти необхідні слова, коли ці вірші звучать з іншого мовного простору.
Чим завершити цю серію крутих віражів? Я, зізнатись, і розпачі. З одного боку, мені, звичайно, приємно думати, що двері, які ведуть у світ іноземного, завжди відкриті і що в них завжди можна увійти. І все ж надзвичайно шокує той факт, що незважаючи на все різноманіття людства та мов, якими воно говорить, переклад з мови на мову завжди можливий. Крім того, не накопивши власного досвіду входження в іноземну мову, чи могли б ми побачити рідну мову очами іноземця? І нарешті, не май ми цього накопиченого досвіду чи не загрожувала б нам гірка доля замкнутись і власному монолозі, залишившись наодинці зі своїми книжками? Отож, честь і слава мовній гостинності!
Однак, я чітко бачу і протилежну сторону проблеми – працю мови над собою. Чи не в ній прихована вся причин складнощів, пов’язаних з перекладом? Але якби ми не торкались цієї сфери невиразного, яка нас так турбує, то звідки ми знали б, що таке неперекладна таємниця мови? А в найкращі хвилини кохання або дружби, чи цінували б ми мовчазну стриманість, яка і в момент близькості допомагає зберегти дорогоцінну дистанцію?
Так, дійсно, існують два шляхи, що ведуть до вирішення проблеми перекладу.