Українська мова: переклади, історія, сучасна геополітика
У бюро перекладів Glebov Ви можете замовити переклад з української мови або переклад на українську мову, або ж можете скористатися послугами усних перекладачів під час ділових переговорів з партнером. Якщо Вас цікавить вартість перекладу на українську мову або ж з української мови, скористайтеся активним посиланням для переходу на нашу сторінку з цінами.
Одним з основних напрямків у нашому бюро, як не дивно, є саме напрямок російська - українська та українська - російська. Це й не дивно, бо населення України - це прямі нащадки Київської Русі, що сформувалася в наслідок альянсу між слов'янськими племенами та комерсантами-завойовниками, тобто вікінгами. Адже саме Київська Русь стала місцем зародження української, білоруської та російської мов. Використання української та російської мов у нашому повсякденному житті - це пряме відображення історичного розвитку країни. Наші перекладачі завжди готові підготувати для Вас якісний переклад необхідної документації з будь-якої іноземної мови на українську або ж російську. Для оцінки термінів та вартості перекладу просимо Вас зв'язатися з нашими менеджерами за контактами, що зазначені вище. Також наші спеціалісти підготували для Вас своєрідний екскурс у розвиток української мови, з яким усі бажаючі можуть познайомитися нижче.
На даному етапі свого розвитку Україна регенерується та буквально відроджується після багаторічних культурологічних та моральних утисків та "пошкоджень", що були викликані постійним утиском протягом ± 650 років: з однієї сторони це розорення та розгром в наслідок розгулу царського та радянського режимів Росії (340 років), з другої - особливо, коли мова йде про західні регіони, - це вплив асимільованих польських (більше 500 років) та австро-угорських (приблизно 125 років поспіль) монархій. Подібне колоніальне гноблення стає ще більш важчим під час систематичних спроб приниження та утисків україномовного населення, постійного приниження та зменшення значущості історичних цінностей та надбань народу. Сьогодні пройшло більше 20 років з моменту проголошення незалежності, але все ще досить важко говорити про сприятливий розвиток української мови. Це пояснюється тим, що ще багато хто пам'ятає приниження країни та переслідування за цю мову.
В офіційному переписі населення за 200 рік українську мову назвали своєю рідною мовою 67,5%, це незважаючи на те, що 78% твердо впевнені в тому, що вони є етнічними українцями. На той момент російською мовою спілкувалося близько 30% населення країни. Подібне співвідношення мовців збереглося скрізь, крім західних та сільських областей, де безумовним лідером спілкування була саме українська мова. Одночасно використання російської мови домінує у мегаполісах, серед ділових кіл та у робочій обстановці, а також у крупних медіа. Й хоча усі данні можна вважати "приблизними", фактична лінгвістична реальність у країні виглядає наступним чином: 53% використовують українську мову, 45% - російську, а інші 2% - інші мови (сюди ж входить румунська, словацька, угорська та багато інших).
Мова йде лише про підрахунки у межах країни, навіть якщо глибина дослідження була сильно обмежена у той період. Але за умови цього у різних регіонах були різні показники: у Луганську, Донецьку, Криму у цілому та у Севастополі зокрема домінувала саме російська мова. У деяких регіонах дві мови займали майже однакові позиції, але в цілому українська мова займала лідуючі позиції, коли мова йшла про кількість людей, що спілкуються цією мовою. Подібну мовну картину з використанням російської та української мови знову ж таки можна пояснити рядом історичних фактів.
Під час УРСР офіційною державною мовою була саме російська. Хоча Україна й прийняла у 1989 році закон, у якому офіційною мовою було названо саме українську, але цей закон захищав російську. Після проголошення незалежності лінгвістичне питання стало дуже важливою ставкою для нової держави. Країна усіляко намагалася закріпити свої позиції. У 1990-х роках багато законів переслідували лише одну мету - просівання української мови. Цілком логічно, що конституція 1996 року закріплює за української роль єдиної державної мови, але при цьому забезпечує гарантію "вільного розвитку, застосування та захисту російської мови та інших мов національних меншин". Таким чином, одночасно, переслідується мета з просування мови у якості лідуючої у таких сферах як освіта, телебачення та радіомовлення, було прийнято цілий ряд законів та законопроектів.
Раніше у країні на фоні діглосії спостерігалася ситуація, коли практично усі керівні особи країни були російськомовними та використовували українську мову як допоміжну. Така ситуація надзвичайно сильно відхиляє розвиток країни у потрібному напрямку. Це підтверджує той факт, що в серпні 2012 року біло ратифіковано Закон "Про регіональну російську мову". Безумовне прийняття цього закону можна назвати стратегічною хитрістю з метою ослаблення позицій офіційної державної мови - української, визнаної Конституцією.
Складність мовної геополітики у країні
Питання лінгвістики викликають немалі пристрасті в Україні. Часто усе перетворюють в інструмент, що грає на благо певним інтересам тієї чи іншої політичної партії, довгий час це питання викликало значні суперечки між східними та західними регіонами країни. Але у реальності самого використання мов у повсякденному житті існує набагато більше нюансів. Якщо віддалитися від простої культурологічної та ідеологічної опозиції, то це питання було досить сильно заполітизоване та стало основою для гарячих дебатів протягом усієї незалежності України.
Співіснування двох мов
Результати подібної політики мають подвійний характер. Шкільна освіта українською мовою значно прогресує, хоча варто зазначити певні регіональні диспропорції, у таких регіонах як Луганськ та Донецьк. Не будемо забувати той факт, що для українців використання мови носить й політичний характер й навіть перепис населення 2001 року піднімає ці питання, оскільки кожна людина має свідомо зробити заяву про використання рідної мови. Складається враження, що така мовна картина носить абсолютно інший характер, так за даними дослідження Brand and Research Group, яке було проведено у 2011 році, використання мов у повсякденному житті наступне: 47% розмовляє українською, 37% - російською, та 15% - тією та іншою мовою одночасно. Ці цифри переходять у досить складну реальність, коли фактичне використання мови значно відрізняється від теорії та від офіційних рішень.
Якщо забути про те, в що намагаються змусити повірити більшість населення, тобто про протистояння заходу та сходу України, то більшість українців цілком спокійно ставляться до співіснування двох мов, й цей факт відмінно розуміють у Києві. Якби в усіх містах усі мешканці використовували українську мову, то відсоткові показники її використання у повсякденному житті могли б бути зовсім інші. Насправді для більшості населення звично чути дві мови (російська та українська). Багато людей, що працюють у сфері обслуговування, з легкістю переходять з однієї мови на іншу, в залежності від того, що зручніше їх замовнику. П'ята частина населення практикує "суржик" - діалект, що являє собою суміш двох мов. Якщо говорити у загальних рисах, то в Україні кожен обирає мову спілкування на свій розсуд.
Мова як жереб політичних можливостей
Протягом 2000 років йшли досить активні дебати стосовно місця російської мови в Україні. У 2006 році російську мову було визнано регіональною або другою державною цілим рядом адміністрацій: Харків, Луганськ, Донецьк. Розгорнулися справжні юридичні бійки, щоб з'ясувати наскільки ці тенденції суперечать Конституції, при цьому вони не були зведені до загального знаменника. До 2012 року було немало планів щодо необхідності зробити російську мову другою державною. Потім Партія Регіонів, під керівництвом Президента Януковича, прийняла закон, що дає російській мові статус регіональної в областях з певною кількістю російськомовного населення. У лютому 2014 року відміна цього закону лише викликала нову хвилю суперечок.
Проблема статусу мови національних меншин, зокрема російської мови, завжди набуває неймовірної актуальності та гостроту саме з наближенням дати чергових виборів. Лінгвістичне питання стало своєрідним жеребом політичних можливостей. Саме образливе, що цим жеребом активно користуються різноманітні політичні сили незалежно від своїх фактичних поглядів. Адже лише варто головній партії заявити про чітку політичну політику стосовно української мови, як члени опозиції відразу починають відстоювати протилежну точку зору, захищаючи російську, оскільки тут у боротьбу вступають зовсім не лінгвістичні питання, а локальні інтереси кожного з членів тієї чи іншої партії. Наприклад, новий мер Києва, Віталій Кличко, або ж колишній прем'єр міністр, Юлія Тимошенко - це один із самих яскравих політичних противників колишнього Президента Януковича. Цілком очевидно, що для них більш природнім є спілкування російською мовою, які б яскраві промови на українській вони не промовляли перед телекамерами та журналістами. Можливо у їхньому випадку використання української мови - політичний крок, а можливо - прояв поваги до української мови зокрема та до України в цілому. У будь-якому випадку, окрім фактичного використання мови тут мова також йде про фізичне вміння розмовляти на цій мові зрозуміло та вільно - саме так пояснив свою позицію у 2009 році дослідник Абель Полез. Через труднощі, через які Україна проходить сьогодні, подібні політичні протистояння постійно посилюються. Під час свого першого виступу перед населенням у суботу 7 липня Президент України Петро Порошенко вимовив промову українською мовою. Але якщо так він звертався до мешканців Донбасу, щоб застерегти їх від сепаратиських настроїв, то краще б він розмовляв російською, обіцяючи російськомовному населенню захист їх прав.