Винайдення молдавської мови: державна чи радянська?

З досьє: "Політика та практична лінгвістика"

Сучасна Республіка Молдова - це одна з колишніх радянських республік, де не дійшли консенсусу серед населення стосовно основних складових етнічно-національної ідентичності, й тому вирішили почати зі створення власної мови (молдавської чи румунської)?

Значна частина населення проголосила себе молдаванами (на противагу росіянам, українцям, гагаузам й т.д.) та вважають "молдавську" своєю рідною мовою. Як стверджується одна з активних меньшин належить до румунського етносу та використовує у спілкуванні румунську мову. Зазіхання на належність до тієї чи іншої етнічної меньшини або ж офіційної мови у Молдові стали критерієм соціального розділу та політичних ігор.

Винайдення молдавської мови - цікаві факти від бюро перекладів Глебов у Києві

Народження "молдавського народу"

Щоб пояснити сильний розділ молдавського населення відповідно до етнічно-національної належності та / або назвою мови, необхідно розібратися з походженням цієї дилеми. Один з основоположних епізодів, який мав національне та лінгвістичне значення у радянській Молдові, відбувся у Молдавській автономній радянській соціалістичній республіці (МАРСР), територіальній та адміністративній одиниці, яку було створено у 1924 Совєтамі на сході Дністра (сучасне Придністров'я), у рамках Української радянської соціалістичної республіки. Після того як у червні 1940 до УРСР приєднали Бесарабію, одну з частин МАРСР приєднали до нової Молдавської радянської соціалістичної республіки (МРСР). Сформована у МАРСР еліта (незважаючи на політику, що застосовувалася) на той момент відіграла керівну роль у новій МРСР.

Створення МАРСР, у 1924, показує поворот у поведінці радянської влади та її спроби знову отримати контроль над територією, яка, як вони вважали, належить їм по повному праву. Створення цієї республіки у рівному ступені мало припускало ідеологічний поворот у сукупності аргументів, що формулювалися радянською дипломатією щодо "питання про Бесарабію", додаючи туди нових тезисів щодо комуністичних принципів: національна ідея. Два роки після формування МАРСР, ідею існування "молдавського народу", схожого, але все ж такого, що відрізняється від румунської нації, розділяють усі ідеологи та керівники Республіки. Залишається тільки уточнити географічні координати та символіку цієї нової сутності: мову, історію, народні надбання, а також кордони молдавської "державності", що на той момент була предметом гарячих суперечок - особливо пристрасних та ризикованих - й ці дебати продовжувалися аж до кінця 1930 років у рамках Молдавського наукового комітету (МНК, місцевий філіал Академії Наук України) та адміністративних форумів, у якості політичних інтересів, що переслідувалися різноманітними агентами та групами, що задіяні у "національному становленні" радянської Молдови.

Молдавізація: офіційний націоналізм?

Політику "молдавізації" було відразу ж інтегровано в усі заходи, що розпочиналися по усій УСРС у середині 1920-х років та початку 1930-х. Ця політика полягала у просуванні маленьких національностей, що розглядалися як такі, що їх гнітили у Царський імперії, з метою схилення їх до революційних процесів "побудови соціалізму". Прийняття заходів "позитивної дискримінації" також переслідувало й політичну мету, яка йшла далі заявлених намірів з зрівнювання прав.

З метою сприяння доступу до освіти для місцевого населення та посилення повноважень влади, так що молдавізація слугувала для виправдання створення МАРСР та встановлення більшовицького режиму у даному регіоні. Подібний процес став своєрідною "фабрикою кадрів", як у політиці, так й у інших соціальних сферах. Коли ж мова йде про "іноземних" спеціалістів, а також про спеціалістів, "що розмовляють іноземною мовою", визнання "молдавської" мови набуло важливого політичного значення, у тому плані, що він став у найближчому часі приймати участь в радянізації Бессарабії, та навіть усієї Румунії у рамках проекту "розвитку" комуністичної революції.

Мовна реформа відбулася на початку 1932 року, в результаті чого румунська мова набула у Молдові офіційного статусу. Основна мета реформи - сприяти розвитку радянської політики через МАРСР, у напрямку Бессарабії та Румунії в цілому. Ініційована МАРСР "латинизація" у 1932 році у цьому плані є аналогом лінгвістичної політики, що використовується у Карелії, де офіційне використання фінської мови слугувало каналом розсіювання комуністичної пропаганди у Фінляндії, у тому плані, що це допомагало підготувати приєднання певних прикордонних фінських територій.

Подібні типи політики молдавізації та латинізації були перервані у 1938 році також різко, як й їх розпочали. Допоки великі чистки спустошували адміністративний апарат та місцеві філіали академії МАРСР, однаково уражали як "молдаван", так й "румун", перші передумови "культурної та національної ідентифікації", а також інтересу до розсіювання комуністичної ідеології у прикордонних країнах, що припинили існування в один день. Скоро пакт про ненапад між Радянським Союзом та Нацистською Німеччиною розділив карту Центральної Європи на дві зони сприяння. З дня на день Бессарабія повинна була перейти у "червону" зону. З того часу у Радянського Союзу не виникало необхідності ні у дипломатичних перемовинах з румунською стороною, ні у створенні своєрідного трампліну для розповсюдження своєї ідеології.

Лінгвістичні реформи та контр реформи

У період з 1924 по 1940 роки "молдавська" мова зазнала багато реформ. Дебати, що розгорілися через алфавіт та граматику офіційної мови МАРСР, призвели до чвар у керівництві Партії Республіки, яких жартома називали двома протилежними групами "румуни" та "молдовани". Кожен розглядав лінгвістичну політику як мінімум як засіб експортувати комунізм на захід. Перші вимоги офіційного визнання у МАРСР румунської мови в імя розширення та революції пролетаріату та радянського впливу у Румунії; їх супротивники "молдовани" наполягали на першості встановлення соціалізму у МАРСР на відміну від братерських республік (особливо сильно це стосувалося України), в результаті чого Молдовська республіка у свою чергу стала привабливим прикладом для працівників з Бессарабії та Румунії. Вони головним чином виказували свою думку про культурну ситуацію особливо про ту, що склалася з населенням у МАРСР, де "розмовляють на мові, що перемішалася з російською, та ставляться з підозрою до усього, що називають румунським".

Підтримувані високо відповідальними українцями та, за замовчуванням Кремлем, "прихильники молдавізації" дуже швидко спустилися до конфронтації з ворожою групою та піддали жару у реалізацію проекту зі створення молдавської мови: у травні 1926 року, розпорядженням Регіонального комітету комуністичної партії, було прийнято рішення про організацію Наукового молдавського комітету. Відразу ж, на підтвердження його створення, 30 грудня 1926 року, НМК, який складався лише з лінгвістичного відділу, прийнявся за реалізацію проекту з розробки орфографії, а трохи пізніше й граматики молдавської мови. Щодо орфографії, то наукові співробітники з НМК отримали вказівку адаптувати фонетичні принципи, що мали б максимально наблизити писемну форму мови до "розмовної мови молдавських мас". З тієї ж причини граматику спростили настільки, наскільки це лише було можливо. Зате, з лінгвістичних причин, але також й з інших (лінгвісти з НМК за своїм походженням були бессарабами), в лексичну основу мови у ході її формування увійшли діалекти, що їх використовували селяни у Бессарабії. З причини бідності цього діалекту й щоб уникнути запозичень з румунської мови, у період з 1927 по 1930 було створено близько 7500 слів як простих, так й складених, на основі лексичних коренів з молдавської або навіть з російської чи української мов, що були адаптовані з морфологічної точки зору до нової мови. Наполегливо відкидалося використання румунських слів, лінгвісти з НМК сприяли народженню мови з іноземним звучанням й яка у кінцевому підсумку виявилися до якогось ступеню незрозумілою, навіть для так званих "корінних молдаван". Проголосили про труднощі у процесі молдавізації, як для "корінного населення", так й для "тих, хто спілкується на іншій мові". Однак було зроблено важливі кроки з метою популяризації норм "молдавської мови", видавались інструкції, словники, різноманітні книги, також частина населення навчали грамоти цієї мови, хоча освіту на ній не вели.

"Латинізація" проти "молдавізації"

Лінгвістична реформа, яку було прийнято на початку 1932 року Регіональним комітетом комуністичної партії, під впливом Москви, різко звели на нуль практично усі дії, які робили НМК та місцева влади зі створення та розповсюдження нової мови. На практиці це рішення надало офіційний статус румунській мові (формально її продовжували називати молдавською) проти якої науковці та керівний склад Молдови задумували та реалізовували свої спроби з молдавізації. З реформою 1932 року, яку ще називають "латинизацією", туманний курс, але остаточно стабільний, молдавізації різко знизився та фактично перетворився у протилежний рух. Цей феномен у документах називають "демолдавізацією". Починаючи з цієї дати у більшості державних закладів число прихильників молдавізації різко знизилося. Супротив латинизації не боявся афішування та його було розпочато вченими з НМК. Голова молдавського філіалу Академії Ion Ocinschi рішуче відмовився визнати законність цієї реформи, поки, згідно зі свідченнями очевидців, особиста бесіда зі Сталіним не переконала його у протилежному. Потім голова Академії та інші спеціалісти, що були прихильниками молдавізації, у Науковому комітеті були витіснені спеціалістами "з більш якісною підготовкою" для реалізації нового завдання Партії: латинизації. Певну кількість політичних імігрантів з Румунії привабили для ліквідації кадрового дефіциту, викликаного лінгвістичною реформою. Тим не менш атмосфера у закладах, куди їх запрошували на роботу, була далека від дружньої. Адміністрація не робила нічого, щоб полегшити соціальну та професійну інтеграцію у чужій країні. Багато з них повернулися до Москви або їх відлучили від посади під різним підтекстом, частіше всього мова йшла про націоналізм. Ось такі речі знайшли пріцівники київського бюро переклдадів.

Потім у 1938 році було прийнято нову лінгвістичну реформу. Її інтегрували у загальний контекст зміни національної та культурної політики в усіх радянських республіках, починаючи з 1935 року. Повернення до славнозвісної кирилиці та відновлення народного говору, а також запозичення з російської мови йшли в ногу з інтенсивною "плебеєзацією" та русифікацією правочинних закладів з метою збереження та розповсюдження норм мови, тоді як органи влади, що контролювали якість розвитку цього процесу, також відчули на собі зміну політичних орієнтирів. Нова літературна мова прийшла до нової версії компромісів між двома лінгвістичними нормами, які використовували раніше. Відголоски цих послідовних реформ та контр реформ були глибокими та тривалими, оскільки важко за один день знищити усе те, що створювалося роками. Нація, яку стали називати молдавською та навкруги якої було створено цілий ряд різноманітних елементів, змогла породити свою власну ідентичність. Й це зовсім не обов'язково були плани з радянського національного соціального впровадження, це були послідовні дії влади аж до 1940 року, коли відбулося приєднання Бессарабії та формування Молдавської радянської соціалістичної республіки, та особливо після 1944 року, коли ці території отримали назад та на довго увійшли у склад СРСР.

Починаючи з середини 1950, після виходу офіційної доктрини про молдавську мову та літературу, усіляко сприяли тихій "румунізації" молдавської інтелігенції. Одночасно, політика, яку активно впроваджували протягом десятиріч по відношенню до прихильників "прихильників молдавізації" залишила глибокі сліди у мові та у свідомості письмеників та їх читачів, що були ще відчутні й після 1956 року. Сьогодні більшість населення Республіки Молдова називають свою рідну мову молдавською. На привеликий жаль про-румунських інтелектуалів та політиків офіційною мовою країни визначається як "молдавський" у новій Конституції, яку ратифікували після проголошення незалежної країни у серпні 1991 року.