Отець Микола Мишовський: перекладач ніби прокладає містки порозуміння між людьми

Головний редактор римо-католицького видання “CREDO” отець Микола Мишовський розтлумачив біблійну історію про Вавилонську Вежу, розповів про традиції святкування свята П’ятидесятниці та пояснив принципи проведення Літургій й використання мов у Римо-Католицькій Церкві.

1. Всі знають біблійну історію про Вавилонську вежу, але її трактування досить різне. Нагадайте нам, будь ласка, коротко цю розповідь та виділіть її мораль?

Історія про Вавилонську вежу є однією з найперших у Біблії. Одразу після розповіді про створення світу, після Адама та Єви, їхній гріх, Каїна та Авеля, мова йде про Вавилонську вежу. Мораль цієї історії полягає в тому, що люди запишались. Історія про Вавилонську вежу, це не розповідь про розділення мов, головна ідея полягає в тому, що люди перестали чути один одного. Вони почали зациклюватися самі на собі, стали пихатими, егоїстичними, перестали прислуховуватись до інших. Цю історію не слід сприймати буквально, як і багато з того, що написано у Святому Письмі. Хоча насправді, з точки зору генетики та антропології, люди можуть походити від однієї пари людей. А там, де колись проходили люди, на території Іраку, в колишньому Межиріччі, вірогідно, і знаходився той самий Вавилон. Саме звідти люди почали розходитися. Навіть сучасна історія, антропологія, генетика підтверджують ці біблійні істини, хоча варто зазначити, що Біблія це не документальна книга. Вона не має на меті пояснити нам щось таким чином, як це пояснює історія. Біблія пояснює інші істини: хто така людина, для чого вона створена, що повинна робити. Але це не підручник історії, геометрії чи інших природничих наук. Перша й основна ідея про Вавилонську вежу це те, що люди роз’єдналися, але передусім не через те, що їхні мови змішалися, а тому, що вони перестали чути та розуміти один-одного. Тому тут мова йде більше про егоїзм, замкненість людей та зацикленність на власних потребах.

2. Взагалі поява різних мов розглядається як покарання. Перекладач - носій різних мов, тобто допомагає людям спілкуватися. Як до цього ставиться Церква – вважає, що перекладач порушує божу волю, чи навпаки - повертає людям можливість порозумітися?

Схильність стверджувати, що перекладач – від диявола, свідчить про надзвичайну релігійну зашореність і, як на мене, такі погляди тільки відвертають людей від релігії та Бога. Тут треба чітко розуміти, що кожен народ протягом тисячоліть плекав свою власну мову, діалекти, і це вже є певним божим даром, бо кожна мова має свою мелодію, неповторну барву та особливості. Зло настане тоді, коли мови почнуть зникати, а деякі з них вже зникають. Кожного року зникають рідкісні мови. Зберігаючи мову, ми зберігаємо свою індивідуальність, самобутність, неповторність, адже кожна мова неповторна і її треба берегти. А перекладач виконує божу волю таким чином, що дає можливість людям порозумітися, пізнати один одного краще. Непорозуміння між людьми існують і в побутовому спілкуванні, не говорячи про непорозуміння через незнайому мову, - наприклад, на роботі, в родині, коли чоловік не розуміє дружину, дружина не розуміє чоловіка. Люди мають розуміти один одного незалежно від мови спілкування, а якщо вона стоїть на заваді розумінню та порозумінню, то слід докласти всіх зусиль, аби зрозуміти іншу людину. Буде чудово, якщо старше покоління розумітиметься з молодшим, батьки розумітимуть своїх дітей, а чоловіки прагнутимуть краще розуміти своїх дружин. Я вважаю, що це буде правильно. Також це стосується і розуміння інших народів, мови яких ми не знаємо. Тому, як на мене, у перекладача дуже важлива та хороша професія, адже він ніби прокладає містки порозуміння між людьми.

3. Розкажіть про свято П’ятидесятниці. Що саме відбулося в цей день? Як його святкують та які є традиції святкування?

Саме свято П’ятидесятниці є своєрідним антагоністом тому, що відбулося під час будування Вавилонської вежі. Тобто люди перестали розуміти один одного та їхні мови розділилися, а під час П’ятидесятниці вони знов почали розуміти один одного.
В Україні ми живемо в релігійному вакуумі, бо навіть мало хто знає про походження цього свята і називають його просто «Зелені Свята», не пов’язуючи його з тим, що на землю зійшов Святий Дух. Це сталось таким чином: Ісус воскрес та пообіцяв зіслати Святого Духа на землю, і після цього на апостолів та Марію, які разом молилися, зійшов Святий Дух. Вони почали розуміти інших людей, говорити мовами, яких раніше не чули, а пізніше розійшлися по всьому світу. Вони Євангелізують, розповідаючи про Боже спасіння. Це свято є своєрідним протиставленням тому, що відбулося під час будування Вавилонської вежі. На людей зійшов святий дух і вони почали розуміти один одного.

Щодо традицій - найголовніша традиція полягає в тому, що в Україні, як я вже згадував, це свято прийнято називати «Зеленими Святами», тобто стелити зелень, очерет або барвінок вдома. Це пов’язано з тим, що Святий Дух є символом живого, динамічного, нового. В Україні традиційно на це свято у будинках із земляною підлогою (саме земляною, а не дерев’яною чи покритою плиткою) стелили зелень. В нашій Церкві (Римо-Католицькій) не приділяють особливого значення цій народній традиції.

4. Окрім П’ятидесятниці які ще є церковні свята, події, пов’язані із знанням та використанням декількох мов, можливо із використанням мови задля порозумінням? На думку спадає Прощена неділя, тобто свято для порозуміння.

Якщо говорити саме про порозуміння, то так, Прощену неділю можна вважати таким святом. Також під час самої Літургії люди декілька разів визнають власні гріхи. У римо-католицькій літургії є обряд "передавання знаку миру" - віряни потискають одне одному руки, це означає, що “я не маю нічого супроти тебе і я стою тут разом з тобою молитися, і бажаю тобі добра”. В різні свята згадуються певні іншомовні терміни. Наша латинська римо-католицька літургія використовує багатьох іншомовних слів. Грецькою говориться «Киріє елейсон», тобто «Господи, помилуй». Використовуються деякі слова не українською і навіть не латиною. Так само в багатьох випадках використовуються єврейські слова, такі як «алілуйя», тобто "славімо бога співом". Сама літургія є міжнародною. Її корені і традиції сягають перших століть християнства.

5. Які мови використовуються під час Служби у римо-католицьких церквах і чому?

Я не знаю, в яких католицьких церквах Ви бували. Якщо Ви підете у Києві до католицької церкви св. Олександра, (вона знаходиться буквально в 100 метрах від Майдану), то Ви побачите там графік служб, які ведуться багатьма мовами: польською, російською, французькою, англійською та іншими. Я тут не врахував українську, бо, звичайно, в Україні переважна і основна частина відправ ведеться українською мовою.

Уявімо собі, що є таке свято, на яке з’їжджаються не лише представники якогось одного народу, а й представники багатьох інших народів та національностей. Два місяці тому у Римі була канонізація, оголошення святими двох Пап (Івана Павла ІІ та Йоана ХХІІІ). На цю канонізацію приїхало кілька мільйонів людей одночасно. Зрозуміло, що така літургія повинна проводитися мовою, яку більшість цих людей розумітиме, й у цьому випадку це була латина. Вона виконує роль лінґва франка (спільної мови), яку зрозуміють більшість вірян по всьому світу. Літургії в римо-католицькій Церкві відправляють латиною. Хоча, на сьогодні це явище вже не часте. Якщо ми говоримо про європейські мови, більшість з яких походять з латини, то звісно, для людей, що говорять однією із європейських мов, латинська багато в чому буде максимально зрозумілою. Концепція Католицької Церкви полягає в тому, що «католицький» означає вселенський, тобто глобальний, для всіх. І Служба Божа відправляється тією мовою, якою розмовляють люди в конкретній країні чи парафії. У нас в Україні це не латинська мова. Переважно це мови, які потрібні вірянам конкретного регіону. Десь є словацька національна меншина, десь - угорська, десь – польська і для них Служба відправляється їхніми мовами. Зазвичай, таких Служб Божих є достатньо, щоб забезпечити потреби у конкретному районі, парафії.

6. Можливо у Вас є якісь побажання щодо ситуації, яка нині склалася в державі.

Як на мене, то ми зараз у такому становищі, коли нам всім дуже потрібен діалог, та конче необхідно зрозуміти інших людей. А для цього слід перед усім зрозуміти самого себе. Проблема не у мові, чи в мовах, а в тому, що людина сама не знає, чого вона хоче, або не збирається слухати інших. Всі проблеми виникають через це. Гадаю, що для глобального порозуміння державі потрібно приділяти більше уваги християнському вченню. Навіть якщо хтось не вірує в Господа, то було б дуже корисно знати базові істини християнства, бо вони дають можливість пізнати самого себе.