Мовні загадки: у кожній людині є щось від іноземця

В іншій людині завжди є щось від іноземця. І надто часто нам доводиться щось комусь доводити, пояснювати, переказувати іншими словами.
Зробимо ще один крок у напрямку так званих мовних загадок, які Стейнер не припиняє вивчати та переглядати. З чим ми маємо справу, коли говоримо з кимось, чи звертаємось до когось?

Існує три типи мовних елементів: слова, тобто лексичні символи, речення, чию кількість неможливо порахувати (хто знає скільки речень вимовляється французькою, чи будь-якою іншою мовою?), і, нарешті, тексти, що складаються з речень. Складне, чудернацьке маніпулювання цими мовними «одиницями» живої мови складає джерело його розбіжностей з припустимою ідеальною мовою; втім, в цьому ж криється причина щоденних непорозумінь на словниковому рівні. Що зазвичай призводить до численних та часто суперечливих тлумачень.

Кілька слів про слово. Зі словників видно, що практично кожне слово має більше одного значення. Це називається полісемією. Таким чином, кожного разу, зміст слова залежить від характеру його вживання. Вживання ж, в свою чергу, має відсіювати від всіх інших значень цього слова те, яке найбільше підходить до цього речення. Значення слова та зміст цілого залежать одне від одного, і конкурс на найкраще поєднання того та іншого завжди відкритий.

Отож, саме контекст визначає, яке з існуючих значень цього слова найкраще підходить до певної мовленнєвої ситуації. Проте, на ґрунті цього можуть розгорітись нескінченні дебати: «що Ви мали на увазі?» - і так далі. Протягом цієї гри в питання та відповіді зміст сказаного або проясниться, або затуманиться. Тому що не існує гранично очевидних контекстів, але зустрічаються багатозначні контексти, або такі, зміст яких треба читати між рядками. Іноді слово, яке помістили в певне мовленнєве середовище чи ситуацію, набуває додаткових відтінків значення (наприклад розмови між членами таємних спільнот); до особливої групи мовних ситуацій відносяться різноманітні намагання подолати цензуру, заборони, табу і т. ін.., що досягається, як правило, за допомогою великої кількості вживаних таємних натяків та перефразувань.

Все ще пам’ятаючи про важливу роль контексту, перейдемо від слова до речення. Якщо слово – знак, то речення – найпростіший елемент мовлення, і вже на своєму, більш складному рівні, стає нновим джерелом мовленнєвої двозначності. На цей раз непорозуміння виникають у сфері світосприйняття. Нам не завжди буває повністю зрозумілим контекст того чи іншого вислову, і у нас є лише чийсь окремий погляд, приватна точка зору, неповне викладення фактів на життя. Звідси випливає, що ми ніколи не перестанемо розумітись за допомогою слів та речень і ніколи не прийдемо до повного взаєморозуміння, тому що у кожного свій погляд на життя.

Перейдемо нарешті до текстів, цим сплетінням речень, з яких, немов зі словесної тканини виткані більш-менш тривалі уривки мовлення. Розповідь – один з найкращих прикладів і він особливо цікавий для наших розмірковувань, оскільки ми вже дізнались, що про будь-яку подію можна сказати по-різному, варіюючи розвиток фабули та інтриги. Однак, існують і інші категорії текстів, які передбачаються не стільки для розповіді, скільки для викладу аргументів, як наприклад у випадку етичних та правових суперечок та політичних дебатів. Сюди ж відноситься і риторика, з її фігурами стилю, тропами, метафорами, і вся ця «гра слів» використовується в нескінченних мовних стратегіях , як, наприклад, стратегія спокусити чи заплутати, на збиток чесному прагненню переконати.