Двомовність і переклад: пізнавальні обмеження розуміння спеціалізованих текстів

 “Якщо ти не можеш пояснити що-небудь просто, ти сам не знаєш цього добре”

А. Ейнштейн

Переклад досить часто виконують не лінгвісти, а люди, які змалечку були двомовними і пізніше стали знавцями у певних сферах. Багато ведеться дискусій щодо того, як багато такі люди можуть перекласти, і чи мовці-професіонали мають бути експертами у специфічних сферах. Деякі люди вірять, що технічні та наукові тексти мають перекладатися лише двомовними людьми, що знайомі з тематикою, адже перекладачам неможливо здобути професійні знання. Однак, перекладачі не-лінгвісти, навіть якщо в них є необхідні знання термінології, також стикаються з труднощами перекладу статті іншою мовою. Це далеко не так просто. Згідно з Маріссою Пресас, двомовність – це тільки перший крок до розвитку компетенції в сфері перекладу. Є й такі перекладачі, які доводять, що з їхні багаті знання про синтаксис і семантику забезпечують адекватний та професійний переклад спеціалізованого тексту без попереднього тренування чи підготовки. Точки зору обох опонентів не є цілком правильними. Мета цієї роботи – поглянути, чи є двомовність окремої людини достатнім фактором, щоб працювати в сфері перекладу, а також визначити, які знання вимагаються від двомовних перекладачів. Також спробуємо зазначити, з якими пізнавальними обмеженнями професіонали борються в процесі перекладання спеціалізованих текстів.

Білінгвізм та переклад - ставлення до цього у бюро перекладів у Києві

Двомовних людей часто називають природженими перекладачами. Словник Оксфорда дає таке визначення слову двомовний – «вільно володіє двома мовами». Еріка Гофф, психолог і автор книги «Двомовність з дитинства», зазначає, що, коли дитина заглиблюється в двомовне середовище, її використання пізнавальних джерел змінюється. Важко уявити, як одномовна дитина може відразу перейти на іншу мову; та для двомовних дітей це проблемою ніколи не було. В результаті вони фокусуються на виконання специфічних завдань легше, і це пояснює, чому вони краще виконують завдання, для яких потрібна повна увага. Спираючись на аргументи Гофф, можна подумати, що мовна здатність та вільне володіння двома мовами – це єдине, що має значення в перекладі. Хоча емпіричні дослідження, проведені Брайаном Гаррісом та Біанкою Шервуд, показують, що мета-пізнавальні навички двомовців підвищені та що в двомовців більш розвинена здатність думати, ці якості не завжди можна розумно застосувати у перекладацькій професії. Як тільки якість зробленого двомовцями перекладу спеціалізованих текстів критикується, концепція «достатньо хороший» кудись зникає. Більше того, серйозні помилки у наукових чи технічних текстах можуть призвести до неприємностей з законом. Приклади вивчень питання показують, як неправильно перекладені технічні та медичні тексти впливають на операції та експлуатацію машинного обладнання, призводять до неправильного лікування у лікарнях, шкодять чиїйсь репутації. Аріка Окрент наводить один приклад: двомовний працівник медперсоналу переклав іспанське слово «intoxicado» як “сп’янілий”. Однак, професійний перекладач з міста Київ відразу сказав би, що це слово означає «отруєний». В результаті, лікарі лікували від передозування пацієнта, який страждав від внутрішньомозкової кровотечі. Пацієнт отримав параліч чотирьох кінцівок від затримки лікування. Цей випадок не може слугувати підтвердженням тезису про те, що двомовність – вроджена здатність до перекладу.

Звісно, має бути якесь пояснення вищенаведеного перекладачем прикладу про неправильний еквівалент. Розумовий словник та пізнавальний процес двомовних людей відрізняється від таких у одномовних людей. Коли людина чує слово, вона не чує його все одразу – звуки долинають у послідовному порядку. Значить, до того, як слово завершене, в мозку людини починається процес підбору слів, і тоді мозок доходить висновку, яке ж це слово могло б бути. У вищезазначеному прикладі найбільш вірогідно те, що двомовна людина припустила, що фонетично та фонологічно слово «intoxicado» нагадує слово «intoxicated». Однак, це слово все ж ближче до «отруєний, отруївся» і не має тої самої конотації вживання наркотиків, що й «intoxicated». Якщо ніхто не буде розповідати таким перекладачам про їхні помилки, їхнє неуцтво для них буде блаженством. Вроджена двомовність, таким чином, не може бути задовільним фактором компетенції перекладача.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок про необхідність висвітлення питань компетентності. Група ПАКТЕ проводить експериментальні та емпіричні досліди щодо компетенції перекладачів. Беручи до уваги те, що переклад – це процес вирішення проблем, та спираючись на аналіз змінних даних та вивчень ПАКТЕ, можна подати гіпотезу, що стратегічні уміння – найбільш важливі. Це передбачає можливість планувати, оцінювати та проводити процес перекладу, а також визначати й вирішувати проблеми перекладу. На додаток, у своїй статті «Переоцінювання перекладацьких умінь у вік електроніки. Захищаючи мінімалістичний підхід» Ентоні Пім наводить ключі (уміння), яких у більшості двомовних людей немає, оскільки вони ніколи не проходили академічного тренування у сфері перекладу, тобто ніколи не вивчали мову систематично. Двомовні люди перекладають спочатку для себе, потім для інших, і в цій прогресії мало б бути кілька навичок, які мають усі перекладачі. Такі ключі включають в себе мову та культурні знання: знання соціокультурного контексту, в якому сприймаються тексти мови оригіналу та мови перекладу. За умови, що двомовна людина не тільки вільно володіє обома мовами, а ще й розбирається в різниці між культурами мов, вона може успішно перекласти текст; однак, якщо людина народилась і виросла в іншій країні й не знає усіх культурних нюансів, так може й не бути. Наприклад, народжені в США росіяни можуть використовувати слово «мітинг» як «зустріч», в той час як в Росії це слово значить «політичні збори, демонстрація». Якби таку людину попросити перекласти слово, еквіваленту знайдено не було б. Цей приклад показує, що бути двомовним мало – треба й розбиратись в культурах обох мов, оскільки політичні демонстрації (мітинги) колись були невід’ємною частиною життя в СРСР, і перекладач має бути обізнаним у цьому. Говорячи про спеціалізовані тексти, треба зазначити, що знання термінології таке ж важливе, як уміння побудувати речення, бо тексти, перекладені двомовними експертами, часто навіюють відчуття, що читаєш суміш англійської й російської, іспанської, німецької та інших слів, відповідно. Наприклад, технічні терміни «муфта» («male connector») і «гніздо» («female connector») російськими двомовними людьми перекладаються сленгом «папка» [«father»] and «мамка» [«mother»]. Для двомовника, який ніколи не жив у російській місцевості, непросто відразу вловити такі особливості спеціалізованих текстів. Однак, такі складнощі не є непоборними для професійних перекладачів, які можуть зрозуміти полісемію лексикону.

До того ж, двомовні практики часто перекладають слова не так, як написано в словниках. Це має пізнавальне та психологічне пояснення. Почуті чи побачені слова використовуються двомовною людиною в контексті, тобто в ситуаціях, що визначаються фізичними характеристиками, культурними звичками, настроєм, особистим ставленням тощо. Отже, різні пізнавальні умови схиляють до такого перекладу та впливають на перекладене слово. Це може призвести до помилкового перекладу. Одначе, переклад спеціалізованих текстів у якійсь конкретній галузі не допускає ніяких навмисних пропусків, вільностей, відхилень від тексту оригіналу. Хоча двомовні перекладачі – які не є обов’язково тренованими перекладачами – часто чудово знають термінологію, вони не можуть проаналізувати терміни з лінгвістичної точки зору. Більше того, в процесі перекладу чи усного перекладу потрібно дотримуватись пізнавального лінгвістичного підходу, аби зрозуміти лінгвістичні утворення (терміни), що передають понятійне значення.

На завершення, двомовність може бути сприйнятою тільки як початковий етап у професії перекладача. Хоча багатомовні люди часто мають спеціальні знання у якійсь певній сфері, когнітивні проблеми, з якими вони мають справу, виникають від браку академічних знань певної мови, незнання культурних особливостей, відмінностей у психологічному словнику, а також від специфічності пізнавального та психологічного процесу, які є відмінними від таких процесів у тренованих перекладачів. Перекладацька справа вимагає постійної практики та дисципліни. На жаль, не всі двомовні люди від природи наділені цими якостями. Однак, не всі клієнти це розуміють.