Словенія, офіційні мови Словенії, словенські діалекти

Замовити переклад зі словенської мови або ж на словенську мову у бюро перекладів Glebov можна у будь-який час. Для цього необхідно зв'язатися з нашим менеджером за телефоном або ж написати нам на пошту. Нотаріальне засвідчення документів можливе лише з понеділка по п'ятницю. У неділю додатково сплачується виклик нотаріуса.

У цій статті ми пропонуємо Вам познайомитися з історією розвитку словенської мови, з її особливостями, а також звернути увагу на цікаві факти, що пов'язані з цією мовою.

Усна словенська мова має щонайменше 32 основних діалектів та говорів. Цей показник є доволі вагомим для будь-якої мови, проте, якщо враховувати кількість мовців, то це робить словенську мову однією з найрізноманітніших мов світу.

Діалекти словенської настільки відрізняються один від одного, що мовець одного діалекту може не зрозуміти мовця іншого діалекту, особливо якщо вони належать до різних регіональних груп.

Що об’єднує діалекти Словенії в спільну групу?

Всі словенські діалекти зберігають шість відмінків Санскриту та загальнослов’янської мови (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний та місцевий), хоча останні два зазначених відмінки використовуються лише з прийменником. Кличної форми вже не існує. Іменники, займенники, прикметники та дієслова мають двоїну (для позначення двох осіб: bova delali na Ptuju “ми вдвох працюватимемо в Птуї”), так само як однину та множину. Дієслова спрощують, і наразі мають лише три часові форми: минулу, майбутню і теперішню. Стародавній супін (форма віддієслівного іменника) досі зберігається, так само як інфінітивна форма дієслова. Граматична категорія дієслова аспекту розширена.

Офіційна мова – словенська, яка належить до групи західно-слов’янських мов відповідно до останнього комп’ютерного порівняльного дослідження (словенська схожа на словацьку та чеську мови, також схожими є прізвища, назви топонімів, менталітет, через вторгнення угорців, яке спричинило розкол Словенії та Словаччини на дві частини в 10 столітті, а також в 9 столітті вторгнення франків, коли Німеччина відділила Словенію від Богемії (Чехії).
Словенська мова походить від Санскриту та венетської мові. Подібність словенської та санскриту є досить суттєвою (до 30%) у встановленні зв’язків з венетською культурою полів поховальних урн. Ця схожість описується в книжці Ведів, яка не змінювалась з часів прибуття венетів через Адріатичне море, а також до Індії у 1000 році до нашої ери. Назва трьох книг Веди (найстаріша з яких це «Ригведа») є сучасним словенським словом. Існують також багато інших слів, які є однаковими, як у санскриті, так і у словенській мові. Існує також подібність у граматичній структурі. Наприклад, можна згадати про двоїну, яку використовують в обох мовах, а також в лужицькій мові (Lužice). Словенська мова також подібна до бретонської мови.

[Зрештою була видана перша Словенсько-санскритський довідник-словник. Назва: Sanskrt in slovenščina [II sanscrito e la lingua slovena-Dizionarietto comparative storico popolare] (Травень 2008), автор Ivo Petkovšek-видавництво JUTRO ZALOZNISTVO D. O. O. , Словенія]

Словенці, як правило, є римо-католиками. Словенці кажуть, що їхні предки, які прийшли на сучасну територію Словенії з-за Карпат, оселялись в Центральній Європі. Проте ця інформація є помилковою - це всього лиш політична вигадка панування націй. Нові докази засвідчують той факт, що, насправді словенці є нащадками місцевих жителів Центральної Європи. В 4-5 столітті католицизм поширювався лише серед римського населення, а особливо в містах, і зникав з їхнім переміщенням. Єпархія вимерла, тому що не було віруючих і тому не виявлено жодних слідів місіонерської роботи серед місцевого населення. Швидше за все через це і зникла єпархія, а зовсім не через прибуття слов’ян у шостому столітті. Словенське населення пізніше прийняло католицьку віру з допомогою римлян, які не поїхали кинули ці території і об’єднались з місцевим населенням. В інших частинах Європи сталася подібна ситуація. Ймовірніше за все, Канцій, Канціян та Канціяніла були словенськими мучениками.

В історичних записах існує вагоме твердження готського історика Йордана, яке несе в собі особливу важливість стосовно питання про існування словенців в Римський період. Він писав: «На широких рівнинах живе незчисленна нація венетів». Він розділив їх на антів і склавінів. Про них історик писав наступне: «Територія поселення словенців починається від міста Новіетум і так званої Мурсіанської річки і простягається до річки Дніпро, та на північ до річки Вісла.» В цих словах ми найкраще можемо побачити опис всіх західних слов’ян, починаючи від словенців, які проживали вздовж Балтійського моря. Сьогодні Новіетумом може бути лише Невіодунум, сьогоднішнє поселення Дрново поблизу Кршко (місто в Словенії), яке є також важливим римським центром та портом на річці Сава. Марсіанське озеро може бути лише озером Балатон (словен. Blatno jezero), назване Мурсіан через те, що поблизу протікає річка Мура. Йордан писав про 490 рік в 551 році. Це було приблизно за сто років до того, як слов’яни повинні були оселитися сьогоднішній на сучасній території Словенії в регіоні Східних Альп. Після розколу Римської імперії на словенській території, з’явилися інші тимчасові військові сили, які проіснували до ти пір, поки регіоном повністю не заволоділи франки, а пізніше його було передано Габсбургам. За весь цей час населення Словенії довело свою непохитність, за що отримало свободу та незалежність в 1991 році.

Словенська мова – це продовження мови венетів, що доведено не лише через етимологічну подібність мов, а й через інстинктивну граматичну подібність мов.
Усна словенська мова має щонайменше 32 основних діалектів та говорів. Цей показник є доволі вагомим для будь-якої мови, проте, якщо враховувати кількість мовців, то це робить словенську мову однією з найрізноманітніших мов світу.

Населення Словенії складає 2,5 мільйони жителів, з яких більш ніж 0,5 мільйонів людей проживає в інших державах (в Австрії, Італії, Угорщині, Хорватії, емігранти та політичні біженці проживають в Сполучених Штатах Америки, Німеччині, Аргентині, Канаді, Австралії та в інших державах.)
Словенці використовують латинський алфавіт з діакритичними знаками на трьох буквах: Č, Š, Ž, які вимовляються, як ch, sh, zh. Літера "j" вимовляється так само, як англійська літера "у" (як в німецькій мові), а літера "h" вимовляється як "ch"в німецькій чи шотландській мовах.

Серед найголовніших регіональних груп виокремлюють наступні:

1. koroško (Карінтія), 
2. vzhodno (Схід), 
3. panonsko (severovzhodno) (Північно-східний регіон), 
4. zahodno (Захід), 
5. osrednje (Центральний регіон), 
6. gorenjsko (Верхня Крайня), 
7. belokranjsko (Біля Крайня), 
8. dolenjsko (Нижня Крайня), 
9. primorsko (Літораль)

Діалекти словенської настільки відрізняються один від одного, що мовець одного діалекту може не зрозуміти мовця іншого діалекту, особливо якщо вони належать до різних регіональних груп. При такому спілкуванні звичайна словенська мова в порівнянні з стандартною правильною вимовою в США використовується за домовленістю.

Діалекти з Карінтійського регіону відрізняються один від одного не так через свою структуру смислових зв’язків, як через розмовну та лексичну структуру. Однак від літературної мови діалекти відрізняються не більше ніж інші маргінальні діалекти.

Словенія та великі держави

Словенці мають труднощі складні відносини з великими націями та країнами-сусідами (Італією, Сербією, Німеччиною, Хорватією, Угорщиною та Росією). Великі нації нав’язують неправдиву історію, мову, культуру в науці, державних установах, ЗМІ, школах, фільмах та музиці. За останні 100 років, словенці відчувають вплив хорватів, а також перш за все лідерство сербів. Існують незаперечні відмінності між словенською та сербською історією та між словенцями та сербами загалом. По-перше, це мова (а також алфавіт), по-друге – релігія, по–третє – менталітет, по-четверте – це повністю інша країна. В той час як серби окуповані турками вже як 500 років, словенці весь цей час співіснують з Карантанією та Священною Римською імперією. Лише через 70 років залежності, яка відзначилась союзом Словенії з колишньою Югославською державою (Соціалістичною Федеративною Республікою Югославією), після розпаду цього союзу, Словенія нарешті здобула незалежність. Однак, Словенії не потрібні ні серби, ні інші народи, щоб написати чи диктувати словенську історію та культуру.
Словенія – це країна з невеликою економікою, яку часто засуджують в тому, що вона є занадто відкритою для міжнародного користування. Доволі високі частки експорту та імпорту ВВП вказують на те, що економіка країни сильно залежить від іноземних ринків та інвестицій. Така орієнтація економічного розвитку додатково підтримується останнім кроком в процесі переходу та вступу до ЄС, що означає повне відкриття економіки країни та її інтеграцією з ЄС та світовою економікою. Для того, щоб стати конкурентними учасниками на міжнародному ринку ЄС та по всьому світу, компаніям Словенії потрібно зміцнити інтернаціоналізацію своєї діяльності всіма можливими методами, особливо за допомогою ПІІ (Прямі іноземні інвестиції).

Основним методом інтернаціоналізації словенських компаній є, зазвичай, зовнішня торгівля. З початку переходу та дезінтеграції колишньої Югославії, у словенської приватної промисловості з’явилась можливість переорієнтувати ціни до ринків ЄС, щоб допомогти компаніям подолати зростаючу конкуренцію на внутрішньому ринку, а також збитки колишнього югославського ринку.

Разом зі вступом до ЄС та розвитком економіки, Словенія з одного боку поступово втрачає свої звичні конкурентні переваги, ґрунтуючись на доволі дешевій, але надійній та якісній робочій силі, та з другого боку країна відстає в питанні реструктуризації економіки в бік вищої прибуткової діяльності. Ці тенденції, які призвели до незмінних ринкових часток Словенії за кордоном, піддають ризику існуючу конкуренцію щодо експорту, не надають розумного пояснення, яке вже втрачає свою актуальність, і проштовхує вперед ППІ, як найважливішого завдання інтернаціоналізації економіки на майбутнє. ППІ розповсюджується як всередині країни, так і за її межами. Факти показують, що внутрішні ППІ допомагають реструктурувати приватну промисловість в більш умовно-чисту продукцію на одну особу, і таким чином збільшити національну конкурентоспроможність. З іншого боку зовнішнє ППІ, створюючи пряму присутність на зовнішніх ринках, сприяє експорту та не дає змогу реструктурувати фірми-інвестори, змінюючи нижчу прибуткову працю за кордоном. Внутрішні та зовнішні ППІ сприяють розвитку інтернаціоналізації словенської приватної промисловості, а також побічно стимулють її, позитивно впливаючи на процес реструктуризації, і таким чином на національну конкурентоспроможність. Через ці причини, інтенсифікація внутрішніх та зовнішніх ППІ – є найголовнішим питанням інтернаціоналізму Словенії в майбутньому. 

Як і очікувалось залучення зовнішніх ППІ в словенську приватну промисловість була досить низькою ще з початку переходу, і почала з’являтися лише нещодавно. Таке виникнення співпадає зі стадією захисту, переходу великих організацій у величезну кількість компаній. Зовнішні ППІ вмотивовані ринком та факторами пошуку ефективної якості продукції. Зовнішні ППІ направлені на країни колишньої Югославії та меншою мірою – на країни з перехідною економікою. Очікується, що зовнішній інтернаціоналізм у ППІ зміцниться в майбутньому, а також візьметься за країни ЄС. Останній відноситься до процесу інтеграції Словенії з ЄС.

В минулому Словенія не мала успіху залучення закордонних ППІ. Незважаючи на особливу модель приватизації, достатньо низькі внутрішні ППІ були одними з найголовніших причин повільної реструктуризації словенської приватної промисловості та стагнації конкурентноспроможності щодо експорту в країні. Причини того, що прихід ППІ не є таким же ж високим, як в Угорщині чи Чехії, наприклад, є наступними: (і) маленький місцевий ринок, (іі) концепція масової приватизації в промисловості та торгівлі, яка підтримувала внутрішні права на власність (а саме робітник, керівний працівник), (ііі) небажана (сумнівна) приватизація державної власності в фінансовому та народному ЖКГ, де лише останнім часом були здійснені більш рішучі дії, (іv) адміністративні бар’єри на шляху інвестування та ведення діяльності компаній, особливо це відноситься до реєстрації компаній, дозвіл на ділову діяльність, купівля землі, розробка сайту, дозвіл на роботу для іноземців та регулювання зайнятості, (v) проблеми з придбанням промислових приміщень, (vi) досить незмінне трудове законодавство, та (vii) політика заохоченні ППІ, яка довгий час була пасивною (більше інформації можете знайти в Rojec 1998, Dedek&Novak 1998, FIAS 2000). Незважаючи на усунення усіх вищезазначених перешкод, два основних чинника майбутніх ППІ передбачається в Словенії: (і) процес інтеграції в ЄС та (іі) процес приватизації фінансового сектору та комунальної служби. В рамках цього, звичайно, інші чинники також будуть відповідними, насамперед це завершення перехідного процесу. А саме: відповідні рамки макроекономіки та макроорганізаційної політики (див. більше у Dunning 1992) надзвичайно важливі для приваблення експортно-орієнтовних проектів ППІ, які переважають в Словенії.

Інтернаціоналізація операцій все більше стає критичним фактором для створення та стимулювання конкурентоспроможного корпоративного сектору в Словенії. Для зміцнення процесу інтернаціоналізації політика інтернаціоналізації повинна базуватися на наступному: (і) знищення перешкод для інтернаціоналізації, (іі) для початку звернення уваги лише на поточні потреби компанії, (ііі) гнучкість, прозорість та довготривала перспектива, (iv) здатність до адаптації та повторний огляд політики, та (v) цілісна концепція інтернаціоналізму. Зростає також важливість двох аспектів інтернаціоналізму таких як: зовнішні та внутрішні ППІ.

Що стосується внутрішніх ППІ, Словенія повинна сприяти ППІ в компаніях, які приватизовані за загальною приватизаційною схемою, відкривати приватизацію державних активів для стратегічних та інституційних іноземних інвесторів, стимулювати всі види закордонних інвестувань в секторі бізнес-послуг, а також стимулювати приватні інвестиції на територіях промислових підприємств, в яких держава створила необхідну інфраструктуру. Пріоритетами політики стимулювання внутрішніх ППІ повинні бути: розміщення існуючих систем економічного стимулювання таким чином, щоб вони були доступні для іноземних інвесторів і які можна було б порівняти з країнами-конкурентами Словенії, (іі) започаткувати комплексну програму з усунення адміністративних перешкод для інвестування, (ііі) встановити державну компанію, яка б відповідала за управління промисловими комплексами, а також вимагати від державних компаній з відповідною активною діяльністю, для того щоб надати землю та приміщення для іноземних інвесторів, та інвесторів всередині країни на міжнародно-конкуруючих умовах, (iv) надати допомогу місцевим спілкам для того, щоб стимулювати ППІ, а також (v) встановити установу для заохочення ППІ з чітким правовим мандатом, з професійним наглядом та відповідним персоналом та бюджетним фінансуванням.

Держава також повинна допомагати потенційним словенським інвесторам за кордоном: (і) збираючи та забезпечуючи інформацією про можливості інвестування, відновлюючи попередні зв’язки з потенційними іноземними партнерами, та надаючи величезну підтримку консульству та дипломатичному представнику за кордоном, (іі) вдосконалюючи кліматичну та регулятивну базу для інвестувань за межами країни, (ііі) створюючи фонди ризикового капіталу для того, щоб полегшити діяльність інвестування за кордоном, (iv) надаючи допомогу у навчанні персоналу, і (v) включаючи дисципліни в розклад вищих навчальних закладів, пов’язані з інтернаціоналізмом, та стимулюючи стажування випускників з деякими знаннями інтернаціоналізму в іноземних та власних компаніях.